Микола Вікторович Мазур
Персональний сайт

Ця справа цікава тим, що в ній розглядалася досить типова проблема підтвердження певних фактів, яка обумовлена тим, що в радянські часи більшість документів складалися російською мовою, а при подальшому їх перекладі українською мовою прізвища, імена та по батькові осіб записувалися по-різному. Зокрема, в цій справі в різних документах прізвище заявниці та членів її сім'ї записувалося українською мовою як "Сіров(а)" або "Сиров(а)", ім'я заявниці - "Раїса" або "Раіса", по батькові заявниці - "Григоріївна", "Григорівна" або "Григоровна", по батькові чоловіка заявниці - "Євгенович" або "Євгенійович". При цьому в різних документах можна було зустріти різні комбінації прізвищ, імен і по батькові заявниці та членів її сім'ї. У зв'язку з цим, заявниця мала значні складнощі в різних ситуаціях, коли необхідно було підтвердити певні факти, у тому числі факти родинних відносин.

Отже, якими доказами можна довести, що в усіх цих документах мова йшла саме про заявницю, а не 5 різних осіб?

У даному рішенні суд, керуючись принципом верховенства права, прийшов до висновку, що бабуся, яка замість матері виростила онука, має право в розумінні ст.1168 ЦК України на відшкодування моральної шкоди, завданої вбивством останнього.

Крім того, суд із застосуванням практики ЄСПЛ зробив певні висновки щодо доведеності обставин, які мали значення для справи, «поза розумним сумнівом», а також щодо розміру відшкодування.

Чи залишилося це рішення в силі?

У цій справі за позовом пенсіонера до шахти суд прийняв рішення про зобов'язання надати вугілля згідно ст.43 Гірничого закону України. Посилаючись на рішення ЄСПЛ у справі "Будченко проти України", суд дійшов висновку, що положення ст.43 Гірничого закону України створюють у позивача майновий інтерес, який підлягає захисту на підставі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

В ухвалі від 02.07.2016 р. Попаснянський районний суд Луганської області вирішив здійснювати заочний розгляд цивільної справи. При цьому оцінивши поведінку відповідача та третьої особи (юридичної особи, директором якої є відповідач), суд дійшов висновку, що відповідачу було надано достатньо можливостей для того, щоб взяти участь у розгляді справи особисто або через свого представника, проте він цією можливістю не скористався, подаючи численні клопотання про відкладення судового розгляду, які не підкріплені доказами поважності причин неявки в судове засідання. В ухвалі суд послався на рішення ЄСПЛ у справі "Смірнова проти України", де він дійшов висновку, що порушення розумного строку розгляду справи відбулося в тому числи з тієї причини, що національний суд не вжив заходів щодо протидії тактиці затягування розгляду справи відповідачем, який неодноразово заявляв відводи, клопотання та не з’являвся в судові засідання.

У цій постанові суд прийшов до висновку, що практика органів ПФУ щодо вимоги уточнюючої довідки для підтвердження пільгового стажу, яка може бути обгрунтованою в звичайній ситуації, в особливій ситуації заявника, котрий є внутрішньо переміщеною особою, становить непряму дискримінацію. У цій постанові суд послався на рішення ЄСПЛ у справах «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97), «Andrejeva v. Latvia» (рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.), «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) тощо.

Виправдальний вирок у кримінальному провадженні, в якому особу обвинувачували в корегуванні вогню артилерії терористів по м.Попасна, а також у незаконному зберіганні бойових припасів (патронів). Обставини справи надзвичайно цікаві (що насправді було встановлено під час судового розгляду, читайте у вироку). Крім того, у вироку застосовано практику ЄСПЛ щодо оцінки доказів. 

У постанові від 30.03.2016 року суд повернув справу про адміністративне правопорушення за ст.164 КУпАП до відповідного органу ДФС для належного оформлення. При цьому з посиланням на справи «Engel and Others v. the. Netherlands», «Ozturk v. Germany», «Lutz v. Germany», «Gurepka v. Ukraine», «Gurepka v. Ukraine (no. 2)» та інші Попаснянський районний суд зазначив, що ЄСПЛ тлумачить поняття «кримінальний», яке вживається у статей 6 і 7 Конвенції з прав людини, а також ст. 2 Протоколу №7 до цієї Конвенції, «автономно», тобто незалежно від національної термінології, включаючи сюди адміністративні, дисциплінарні, митні проступки тощо. Це, безперечно, стосується і ст.164 КУпАП, яка передбачає покарання у вигляді штрафу на суму від 17000 грн., тоді як найменший розмір штрафу за Кримінальним кодексом України становить 510 грн.

У зв’язку з цим суд наголосив, що особам, стосовно яких складено протокол про адміністративне правопорушення за цією статтею, мають бути забезпечені всі гарантії, які передбачені в ст.6 Конвенції.

В ухвалі від 17.03.2016 р., винесеної згідно ст.263 КАС України, було вирішено змірити спосіб і прядок виконання постанови суду про зобов'язання Управління соціального захисту населення Попаснянської районної військово-цивільної адміністрації Луганської області про виплатити разову допомогу до 5 травня за 2015 рік в розмірі 875 грн. 00 коп. на стягнення з відповідача указаної суми. При цьому суд послався на рішення ЄСПЛ у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, № 40450/04, 15.10.2009), «Афанасьєв проти України» (Afanasyev v. Ukraine, № 38722/02, 05.04.2005) і "Бурдов проти Росії" (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), N 33509/04, 15.01.2009). Крім того, суд вважав за необхідне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 11.11.2014р. № № 21-394а14, 21-475а14, від 13.01.2015р. № 21-604а14, від 17.02.2015 р. 21-622а14, від 24.03.2015р. № 21-85а15, від 14.04.2015р. № 21-78а15. 

У рішенні від 24.02.2016 р. Попаснянський районний суд Луганської області згідно нової процедури, передбаченої ст. 257-1 ЦПК України (чинна з 24.02.2016 року), встановив факт смерті особи на окупованій території. При цьому при оцінці в якості доказу медичного свідоцтва про смерть, виданого медичною установою, що знаходиться на окупованій території, суд виходив із загальних принципів, сформульованих у висновку Міжнародного суду ООН ("Намібійські винятки") та розвинутих у рішеннях ЄСПЛ, останнє з яких було прийнято 23.02.2016 ("Mozer v. the Republic of Moldova and Russia"). Слід звернути увагу на те, що ЄСПЛ висловив свої міркування щодо "Намібійських винятків" при вирішенні дещо іншого питання, але це, на мою думку, не виключає можливості застосування його висновків національними судами в контексті цієї категорії справ.

У постанові від 08.02.2016 р. у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.164 КпАП України, Попаснянський районний суд Луганської області з посиланням на концепцію «якості» та «передбачуваності» закону ЄСПЛ, який є підставою для притягнення особи до відповідальності (справа «Вєренцов проти України»), а також позицію ЄСПЛ щодо автономного тлумачення поняття «кримінальний», яке використовується в кількох статтях Конвенції, внаслідок якого ЄСПЛ поширює гарантії кримінального процесу на деякі справи про адміністративні правопорушення (справа «Лучанінова проти України»), висловив свою позицію щодо кваліфікації роздрібної торгівлі суб’єктом підприємницької діяльності алкогольними напоями чи тютюновими виробами без наявності ліцензії в умовах конкуренції ч.1 ст.156 КпАП України та ч.1 ст.164 КпАП України.

Другий в Україні вирок за ч.2 ст.437 КК України (ведення агресивної війни проти України). Судом відхилено заперечення сторони захисту, що обвинувачений, який є громадянином РФ, не був військовослужбовцем РФ і тому не є суб'єктом даного злочину. При цьому суд спирався на визначення поняття «агресії», яке міститься в міжнародних документах.

У постанові від 02.11.2015 р. у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.204-3 КпАП України, Попаснянський районний суд Луганської області з посиланням на правові позиції ЄСПЛ, висловлені у справах «Лучанінова проти України» та «Вєренцов проти України», зробив висновок, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.204-3 КпАП України можливе лише у випадку порушення особою порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України. Оскільки на момент вчинення відповідних дій такий порядок Кабінетом Міністрів України не був встановлений, суд закрив справу за відсутністю складу правопорушення.

У постанові від 24.09.2015 р. у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.164 КпАП України, Попаснянський районний суд Луганської області з посиланням на концепцію «якості» та «передбачуваності» закону ЄСПЛ, який є підставою для притягнення особи до відповідальності (справа «Вєренцов проти України»), а також позицію ЄСПЛ щодо автономного тлумачення поняття «кримінальний», яке використовується в кількох статтях Конвенції, внаслідок якого ЄСПЛ поширює гарантії кримінального процесу на деякі справи про адміністративні правопорушення (справа «Лучанінова проти України»), висловив свою позицію щодо кваліфікації роздрібної торгівлі суб’єктом підприємницької діяльності алкогольними напоями чи тютюновими виробами без наявності ліцензії в умовах конкуренції ч.1 ст.156 КпАП України та ч.1 ст.164 КпАП України.

В ухвалах від 22.11.2013, від 17.08.2015 з урахуванням рішень ЄСПЛ «Гочев проти Болгарії», «Ігнатов проти Болгарії» і «Хлюстов проти Росії» Попаснянський районний суд Луганської області прийняв рішення про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, накладене у зв’язку з ухиленням від виконання судового рішення. Таке рішення було прийнято не дивлячись, на те, що чинний ЦПК України встановлює тільки порядок розгляду клопотань про тимчасове обмеження у праві виїзду і не містить жодних норм, які б визначали порядок і періодичність перегляду цього обмеження.

У рішенні від 13.07.2015 р. Попаснянський районний суд Луганської області послався на прецеденти ЄСПЛ «Федоренко проти України», «Кечко проти України», «Ковач проти України», «Мельниченко проти України», «Чуйкіна проти України». При цьому суд відзначив, що повивач, який до кінця липня 2014 року фактично працював у відділенні УДППЗ «Укрпошта» м.Попасна, що знаходилися в підпорядкуванні Центру поштового зв’язку №5 в м.Первомайськ, має «виправдані очікування» (які є майном в розумінні ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) на отримання заробітної плати за цей період часу заробітну плату за липень 2014 року, а також деяких інших належних їм виплат. Враховуючи це, суд повторив висновок ЄСПЛ про те, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. На цій підставі суд відхилив заперечення відповідача на неможливість вивезти первинні документи, які знаходяться у Центрі поштового зв’язку №5 в м.Первомайськ, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати та інших виплат.

У рішенні від 07.07.2015 р. Попаснянський районний суд Луганської області послався на прецеденти ЄСПЛ «Федоренко проти України», «Кечко проти України», «Ковач проти України», «Мельниченко проти України», «Чуйкіна проти України». При цьому суд відзначив, що повивач, який до кінця липня 2014 року фактично працював у відділенні УДППЗ «Укрпошта» м.Попасна, що знаходилися в підпорядкуванні Центру поштового зв’язку №5 в м.Первомайськ, має «виправдані очікування» (які є майном в розумінні ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) на отримання заробітної плати за цей період часу заробітну плату за липень 2014 року, а також деяких інших належних їм виплат. Враховуючи це, суд повторив висновок ЄСПЛ про те, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. На цій підставі суд відхилив заперечення відповідача на неможливість вивезти первинні документи, які знаходяться у Центрі поштового зв’язку №5 в м.Первомайськ, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати та інших виплат.

Ухвалою від 22.06.2015 із зали суду було видалено обвинуваченого, який систематично й надзвичайно грубо порушував порядок у судовому засіданні, але при цьому Попаснянський районний суд Луганської області уважно оцінив відповідність такого надзвичайного заходу позиції ЄСПЛ, викладеній у справі «Ананьєв проти Російської Федерації».

В ухвалі від 19.03.2015 Попаснянський районний суд Луганської області поновив пропущений строк оскарження заочного судового рішення від 09.12.2013, обґрунтовуючи це прецедентом у справі «Dilipak and Karakaya v. Turkey», де ЄСПЛ указав на необхідність забезпечення особі можливості домогтися нового змагального розгляду, якщо справу було вирішено за його відсутності і він не знав про її розгляд.

Суд виправдав одного з обвинувачених, оскільки сторона обвинувачення не змогла довести його винуватість у вчиненні злочину поза розумним сумнівом. Це той випадок, коли у справі були як докази винуватості, так і невинуватості. Зрештою неможливо було однозначно дійти висновку про винуватість цієї особи. А оскільки в чинному КПК України закріплено стандарт доказування саме вини (а не невинуватості) "поза розумним сумнівом", суд виправдав цього обвинуваченого. Вирок залишений без змін апеляційним судом.

У рішенні від 05.04.2013 р. Попаснянський районний суд Луганської області застосував правову позицію ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» і відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, оскільки прийшов до висновку, що з огляду на обставини справи таке серйозне втручання у право, гарантоване ст.8 Конвенції, як позбавлення батьківських прав не є виправданим.

Проте розглянувши через рік новий позов щодо тієї ж особи, суд з огляду на нові обставини прийшов до висновку, що інтереси малолітньої дитини превалюють над потребами збереження сім'ї, оскільки відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов'язків. Враховуючи те, що умови, в яких перебували діти на момент їх відібрання від матері, загрожували їх здоров'ю та життю, суд прийшов до висновку, що позбавлення відповідачки батьківських прав, відповідало інтересам дитини та знаходилося в тих вузьких межах, які залишають з огляду на гарантії, передбачені ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

В ухвалі від 17.12.2012 р. з посиланням на рішення ЄСПЛ у справах "Ісаєв проти України" , "Єлоєв проти України" та інші Попаснянський районний суд Луганської області задовольнив клопотання захисника про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного, який на той момент перебував під вартою вже 5 р. 8 міс. 15 днів.