Микола Вікторович Мазур
Персональний сайт

У постанові від 02.11.2015 р. у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.204-3 КпАП України, Попаснянський районний суд Луганської області з посиланням на правові позиції ЄСПЛ, висловлені у справах «Лучанінова проти України» та «Вєренцов проти України», зробив висновок, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.204-3 КпАП України можливе лише у випадку порушення особою порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України. Оскільки на момент вчинення відповідних дій такий порядок Кабінетом Міністрів України не був встановлений, суд закрив справу за відсутністю складу правопорушення.

Про те, як ця постанова вплинула на судову практику в цілому див., також: Мазур М.В. Аналіз практики застосування судами ст.204-3 КпАП України (вересень 2015 – січень 2016)

Справа № 423/1214/15-п

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2015 р.                                                         м. Попасна

Суддя Попаснянського районного суду Луганської області Мазур М.В., розглянувши матеріали, які надійшли з Головного управління ДФС у Луганській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1, громадянки України, яка народилася 05.02.1981 року в м.Первомайськ Луганської обл., зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1; перемістилася з тимчасово окупованої території України та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, працює завідуючою аптекою №137 в м.Золоте-5 Комунального підприємства "Луганська обласна "Фармація",

за ч.1 ст. 204-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

13.10.2015 року було складено протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого 13.10.2015 р. о 16 год. 00 хв. ОСОБА_1 здійснила спробу перетину лінії розмежування (зіткнення) в районі м.Золоте-4 Попаснянського району Луганської області з товарамилікарськими засобами поза встановленого пункту вїзду-виїзду в зоні проведення АТО, чим порушила ч.1 ст.204-3 КпАП України та наказ АТЦ при СБУ від 12.06.2015 року №415ог.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнала, зазначила, що працює завідуючою аптекою №137 в м.Золоте-5 Комунального підприємства «Фармація», яке зареєстроване в контрольованій органами влади України частині Луганської області та дійсно везла лікарські засоби до аптеки згідно з накладною; вона не знала, що порушую будь-який порядок переміщення товарів. Надала суду документи, що підтверджують законність діяльності аптеки, характеристику з роботи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність закрити провадження у справі з наступних підстав.

Відповідно до статей 1,3,8,9 ОСОБА_2 Україна є правовою державою, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом; також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справі «Лучанінова проти України» (рішення від 9 червня 2011 року) провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.51 КпАП України стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн., ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».

Оскільки санкція ч.1 ст.204-3 КпАП України передбачає не тільки застосування штрафу, але й обовязкову конфіскацією товарів, суд приходить до висновку, що загальний характер цієї норми і тяжкість передбаченого нею покарання, яке може полягати в конфіскації товарів, вартість яких законом не обмежена, вимагає суворого дотримання стандартів ЄСПЛ, притаманних кримінальному провадженню, при застосуванні указаної норми.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, гарантія, встановлена у статті 7 Конвенції, що є істотним елементом верховенства права, посідає визначне місце у системі захисту за Конвенцією. Ця гарантія має тлумачитися та застосовуватися, як це випливає з її предмета і цілі, у такий спосіб, щоб забезпечувати ефективний захист від свавільного переслідування, засудження та покарання. Відповідно вона втілює, у загальних визначеннях, принцип, за яким лише закон може визначати злочин та передбачати покарання. Зокрема, забороняючи поширювати сферу застосування існуючих покарань за правопорушення на дії, що до цього не вважалися кримінальними правопорушеннями, воно також встановлює принцип, за яким кримінальне законодавство не повинно застосовуватися поширювально на шкоду обвинуваченого, наприклад, за аналогією. Говорячи про «закон», стаття 7 Конвенції посилається на те ж саме поняття, що й те, на яке посилається Конвенція будь-де у її тексті, - поняття, що охоплює як закони, так і прецеденти. Відповідно Суд завжди розумів термін «закон» у його «сутнісному» значенні, а не у «формальному». Таким чином, він включав до меж цього поняття як акти нижчого ніж закони рівня, так і неписане право. У підсумку, «закон» - це чинне положення, розтлумачене компетентними судами. Більш того, термін «закон» несе якісні вимоги, включно із тими, що стосуються доступності та передбачуваності. Ці якісні вимоги повинні бути дотримані як у розрізі визначення правопорушення, так і покарання, яке це правопорушення тягне за собою. Особа повинна знати із тексту відповідного положення та, у разі необхідності, за допомогою його тлумачення судами, які дії та бездіяльність призводять до кримінальної відповідальності та яке покарання буде призначено за дію та/або бездіяльність, про яку йдеться. Більш того, закон відповідатиме вимозі «передбачуваності», навіть якщо особа має звернутися за відповідною юридичною консультацією для того, щоб оцінити, у тій мірі, що є розумною за цих обставин, наслідки, до яких може призвести ця дія.

У вищезазначеній справі «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року ЄСПЛ встановив порушення ст.7 Конвенції з огляду на те, що заявника було притягнуто адміністративної відповідальності за ст.185-1 КпАП України, тобто за «порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій». При цьому ЄСПЛ відзначив, що статті 39 та 92 Конституції України чітко вимагають того, щоб такий порядок було встановлено законом, але до цього часу Верховна Рада України не прийняла спеціальний закон, який би визначав порядок організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. За цих умов регулювання такого порядку Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» або актами органів місцевого самоврядування є, на думку ЄСПЛ, недостатнім. У зв'язку з цим, ЄСПЛ зазначив: «Тому неможливо дійти висновку про те, що «порядок», зазначений у статті 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, був визначений достатньо точно для того, щоб надати заявникові можливість передбачити, тією мірою, якою це було обґрунтовано обставинами, наслідки його дій… Суд повторює…, що, хоча таке правопорушення як порушення порядку проведення демонстрацій передбачалося Кодексом України про адміністративні правопорушення, його підстава, тобто, власне порядок проведення демонстрацій, не була з належною чіткістю встановлена національним законодавством... За відсутності чіткого та передбачуваного законодавства, що визначає правила проведення мирних демонстрацій, покарання заявника за порушення неіснуючого порядку було несумісним зі статтею 7 Конвенції».

Застосовуючи указані стандарти ЄСПЛ до цієї справи про адміністративне правопорушення, суд відзначає, що як і ст.185-1 КпАП України, яка встановлює відповідальність за «порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій», ст.204-3 КпАП України так само має бланкетний характер і встановлює відповідальність за «порушення порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції». Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.204-3 КпАП України можливе лише за наявності нормативно-правового акту, який встановлюватиме порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції.

У цьому контексті суд звертає увагу на те, що Кодекс України про адміністративні правопорушення було доповнено статтею 204-3 згідно із Законом України від 17 липня 2015 року № 649-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції». Проте цим Законом одночасно було доповнено новою нормою також Закон України «Про боротьбу з тероризмом», а саме статтею 14-1 «Порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції», яка передбачає:

«Переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України.

Особи, винні у порушенні порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, несуть відповідальність згідно із законом».

Крім того, згідно п.2 Прикінцевих положень Закону України від 17 липня 2015 року № 649-VIII Кабінет Міністрів України був зобовязаний протягом 14 днів після опублікування цього Закону: затвердити порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Таким чином, аналіз положень Закону України від 17 липня 2015 року № 649-VIII дає підстави дійти однозначного висновку, щопритягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.204-3 КпАП України можливе лише у випадку порушення особою порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України.

Підтвердженням правильності такого висновку є документи, підготовлені на стадії підготовки та розгляду цього законопроекту у парламенті. Так, Верховна Рада України розглядала два альтернативні законопроекти щодо встановлення адміністративної відповідальності за порушення порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО, одним з яких пропонувалося, щоб порядок переміщення товарів до району або з району проведення АТО визначала Верховна Рада України (проект закону реєстр. № 2109а-1), а іншим щоб такий порядок встановив Кабінет Міністрів України за поданням Служби безпеки України (проект закону реєстр. № 2109а). За рекомендацією Комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності парламент відхилив проект № 2109а-1 та прийняв у цілому проект реєстр. № 2109а (тобто Закон України від 17 липня 2015 року № 649-VIII). Отже, парламентом навіть не розглядалося питання про можливість притягнення до адміністративної відповідальності за порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО, встановленого на момент підготовки та розгляду цих законопроектів наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України. При цьому у висновку Головного науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України від 30.06.2015 року було окремо підкреслено, що Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затверджений наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, було оприлюднено тільки на офіційному сайті Державної Фіскальної Служби та Служби Безпеки України, тоді як відповідно до частини 2 статті 57 ОСОБА_2 України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а згідно з Указом Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» №503 від 10 червня 1997 р. ці нормативно-правові акти мають бути надруковані в офіційному друкованому виданні (газеті "Урядовий курєр", бюлетені "Офіційний вісник України" тощо).

Таким чином, беручи до уваги те, що на момент вчинення дій, указаних у протоколі про адміністративне правопорушення, Кабінет Міністрів України не виконав вимоги п.2 Прикінцевих положень Закону України від 17 липня 2015 року № 649-VIII і не затвердив порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, притягнення особи до адміністративної відповідальності на підставі ст.204-3 КпАП України за порушення неіснуючого порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО становитиме порушення ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому для цілей застосування ст.204-3 КпАП України регламентація порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО наказом Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 12.06.2015 р. № 415 ог є недостатньою, оскільки, по-перше, Закон України від 17 липня 2015 року № 649-VIII прямо визначив, що такий порядок повинен бути врегульований Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України, а по-друге, указаний наказ не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України та не було оприлюднено в офіційних друкованих виданнях, а тому він не може бути підставою для притягнення осіб до відповідальності.

Отже, порушення Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого наказом Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 12.06.2015 р. № 415 ог, не утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.204-3 КпАП України.

Відповідно до ст. 284 КпАП України по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.

Відповідно до п.1 ст.247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Разом із тим, суд окремо звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 254 КпАП України протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Однак у матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутня розписка особи, яка притягається до відповідальності, про отримання другого екземпляру протоколу, що само по собі є істотним порушенням порядку складання протоколу про адміністративне правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 8, 9, 57 ОСОБА_2 України, ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.247 п.1, ст.284 ч.1 п.3, ст. 294 КпАП України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративну справу стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.204-3 КпАП України закрити у звязку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-3 КпАП України.

Вилучені товари, зазначені в акті огляду речей (документів) при вчиненні адміністративного правопорушення від 13.10.2015 р.повернути власнику Комунальному підприємству "Луганська обласна "Фармація".

На постанову може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області в строк 10 діб з дня винесення постанови через Попаснянський районний суд.

Суддя                                                                       М.В.Мазур