В ухвалах від 22.11.2013, від 17.08.2015 з урахуванням рішень ЄСПЛ «Гочев проти Болгарії», «Ігнатов проти Болгарії» і «Хлюстов проти Росії» Попаснянський районний суд Луганської області прийняв рішення про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, накладене у зв’язку з ухиленням від виконання судового рішення. Таке рішення було прийнято не дивлячись, на те, що чинний ЦПК України встановлює тільки порядок розгляду клопотань про тимчасове обмеження у праві виїзду і не містить жодних норм, які б визначали порядок і періодичність перегляду цього обмеження.
Справа № 423/1997/13-ц
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2013 року м. Попасна
Попаснянський районний суд Луганської області в складі головуючого Мазура М.В. при секретарі Корабльовій Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в заяву ОСОБА_1, заінтересована особа відділ державної виконавчої служби Попаснянського районного управління юстиції, про скасування обмеження у праві виїзду за кордон,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування обмеження виїзду за кордон, посилаючись на те, що 01 червня 2013 року Попаснянським районним судом Луганської області, за поданням відділу державної виконавчої служби Попаснянського районного Управління юстиції Луганської області було винесено ухвалу у відношенні нього, про тимчасове обмеження виїзду за кордон до виконання невиконаних зобов'язань за виконавчим документом. На даний час заборгованість перед Акціонерним комерційним банком Індустріалбанк за виконавчим листом погашена. У звязку з чим просить суд скасувати відносно нього тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
Заявник ОСОБА_1 наполягав на заявлених вимогах та просив справу розглянути за його відсутності.
Представник ВДВС Попаснянського РУЮ заяву ОСОБА_1 підтримав, надав суду заяву про розгляд подання за його відсутності.
Дослідивши письмові докази, суд встановив, що 01 червня 2013 року Попаснянським районним судом Луганської області за поданням відділу державної виконавчої служби Попаснянського районного Управління юстиції Луганської області було винесено ухвалу про тимчасове обмеження заявника, який на момент прийняття ухвали мав заборгованість перед АКБ «Індустріалбанк» за виконавчим листом № 2-6/2012 р., у праві виїзду за кордон до виконання зобов'язань за виконавчим документом.
24.07.2013 року виконавчий лист №2-6 від 30.05.2012 р., за яким ОСОБА_1 мав заборгованість перед АКБ Індустріалбанк, був повернутий стягувачу у зв'язку з неможливістю встановити місце проживання, перебування боржника.
Після цього боржник в добровільному порядку погасив зазначену заборгованість перед стягувачем, про що свідчить повідомлення боржнику № 641 від 23.09.2013 року, підписане начальником відділення № 1 АКБ Індустріалбанк в м. Луганськ ОСОБА_2 та завірене печаткою.
Таким чином, на даний момент боржником були виконані всі зобовязання за виконавчим листом № 2-6/2012 р., проте застосоване до нього обмеження не було скасоване шляхом винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки боржник виконав свої зобовязання добровільно після того, як виконавчий лист було повернуто стягувачу.
Враховуючи сказане, суд звертає увагу на те, що ст. 377-1 ЦПК України встановлює порядок вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, тоді як норми, які б безпосередньо регулювала порядок скасування такого обмеження, уЦПК України відсутні. За цих обставин суд виходить з наступного.
Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому згідно ч. 3 указаної статті це на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід памятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою зясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
Схожі висновки ЄСПЛ ще раніше зробив у справі "Ігнатов проти Болгарії" («Ignatov v. Bulgaria», 02.07.2009), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження указаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням ст.2 Протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції.
У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013 року) ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у звязку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише у звязку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.
Застосовуючи зазначені стандарти до цієї справи, суд звертає увагу на те, що стаття 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України передбачає можливість тимчасового обмеження права громадянина України, який має паспорт, на виїзд за кордон, зокрема, у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Проте якщо на момент прийняття судом ухвали про обмеження права заявника на виїзд за межі України для цього існували правові підстави, то на даний момент ці підстави відпали.
Як зазначено у ст. 3 ОСОБА_3 України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 33 ОСОБА_3 України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст.ст. 55, 124 ОСОБА_3 України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, при цьому юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. 8 ОСОБА_3 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується.
Таким чином, оскільки право заявника на виїзд за кордон було обмежене в порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК України, але на даний момент належних правових підстав для подальшого застосування такого обмеження немає, керуючись ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, відповідною практикою ЄСПЛ, ст.ст. 3, 8, 33, 55, 124 ОСОБА_3 України, ст. 377-1 ЦПК України, суд вважає за необхідне заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Враховуючи вищевикладене, суд
У Х В А Л И В:
Заяву ОСОБА_1 про скасування обмеження у праві виїзду за кордон задовольнити.
Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, застосоване щодо ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, накладене на підставі ухвали Попаснянського районного суду Луганської області від 01 червня 2013 року.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом пяти днів з дня її проголошення, а в разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали до апеляційного суду Луганської області через Попаснянський районний суд.
Суддя М.В.Мазур
Джерело: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35459315
Справа № 423/832/15-ц
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2015 року
Попаснянський районний суд Луганської області в складі головуючого Мазура М.В. при секретарі Соловйовій О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в заяву ОСОБА_1, стягувач ОСОБА_2, заінтересована особа відділ державної виконавчої служби Попаснянського районного управління юстиції, про скасування обмеження у праві виїзду за кордон,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування обмеження виїзду за кордон, посилаючись на те, що 08 жовтня 2013 року Попаснянським районним судом Луганської області за поданням відділу державної виконавчої служби Попаснянського районного Управління юстиції Луганської області було винесено ухвалу у щодо неї про тимчасове обмеження виїзду за кордон до виконання зобов'язань за виконавчим документом. Заявниця зазначила, що не сплачувала аліменти, оскільки перебувала за кордоном на заробітках, але на даний час вона сплатила повну суму заборгованості за аліментами, а також виплатила аліменти наперед до 1 червня 2016 року.
У судове засідання заявниця не зявилася, надала суду заяву про розгляд заяви за її відсутності. Стягувач ОСОБА_2 в судове засідання не зявилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, не заперечувала проти задоволення заяви. Представник ВДВС Попаснянського РУЮ у судове засідання не зявився, про причини неявки не повідомив.
Дослідивши письмові докази, суд встановив, що 08 жовтня 2013 року Попаснянським районним судом Луганської області за поданням відділу державної виконавчої служби Попаснянського районного Управління юстиції Луганської області було винесено ухвалу у щодо неї про тимчасове обмеження виїзду за кордон до виконання зобов'язань за виконавчим документом (а.с. 8), проте на даний момент ОСОБА_1 сплатила повну суму заборгованості за аліментами, а також виплатила аліменти наперед до 1 червня 2016 року (а.с. 7).
Суд звертає увагу на те, що ст. 377-1 ЦПК України встановлює порядок вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, тоді як норми, які б безпосередньо регулювала порядок скасування такого обмеження, у ЦПК України відсутні. За цих обставин суд виходить з наступного.
Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому згідно ч. 3 указаної статті це на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід памятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою зясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
Схожі висновки ЄСПЛ ще раніше зробив у справі "Ігнатов проти Болгарії" («Ignatov v. Bulgaria», 02.07.2009), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження указаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням ст.2 Протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції.
Застосовуючи зазначені стандарти до цієї справи, суд звертає увагу на те, що стаття 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України передбачає можливість тимчасового обмеження права громадянина України, який має паспорт, на виїзд за кордон, зокрема, у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Проте якщо на момент прийняття судом ухвали про обмеження права заявника на виїзд за межі України для цього існували правові підстави, то на даний момент ці підстави відпали.
Як зазначено у ст. 3 ОСОБА_3 України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 33 ОСОБА_3 України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст.ст. 55, 124 ОСОБА_3 України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, при цьому юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. 8 ОСОБА_3 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується.
Таким чином, оскільки право заявника на виїзд за кордон було обмежене в порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК України, але на даний момент належних правових підстав для подальшого застосування такого обмеження немає, керуючись ст.2 Протоколу №4 до Конвенції, відповідною практикою ЄСПЛ, ст.ст. 3, 8, 33, 55, 124 ОСОБА_3 України, ст.377-1 ЦПК України, суд вважає за необхідне заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Враховуючи вищевикладене, суд
У Х В А Л И В:
Заяву ОСОБА_1, стягувач ОСОБА_2, заінтересована особа відділ державної виконавчої служби Попаснянського районного управління юстиції, про скасування обмеження у праві виїзду за кордон задовольнити.
Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, застосоване щодо ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, накладене на підставі ухвали Попаснянського районного суду Луганської області від 08 жовтня 2013 року № 423/1775/13-ц.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом пяти днів з дня її проголошення, а в разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали до апеляційного суду Луганської області через Попаснянський районний суд.
Суддя М.В.Мазур
Джерело: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/48645802
| 