У рішенні від 07.07.2015 р. Попаснянський районний суд Луганської області послався на прецеденти ЄСПЛ «Федоренко проти України», «Кечко проти України», «Ковач проти України», «Мельниченко проти України», «Чуйкіна проти України». При цьому суд відзначив, що повивач, який до кінця липня 2014 року фактично працював у відділенні УДППЗ «Укрпошта» м.Попасна, що знаходилися в підпорядкуванні Центру поштового зв’язку №5 в м.Первомайськ, має «виправдані очікування» (які є майном в розумінні ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) на отримання заробітної плати за цей період часу заробітну плату за липень 2014 року, а також деяких інших належних їм виплат. Враховуючи це, суд повторив висновок ЄСПЛ про те, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. На цій підставі суд відхилив заперечення відповідача на неможливість вивезти первинні документи, які знаходяться у Центрі поштового зв’язку №5 в м.Первомайськ, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати та інших виплат.
Справа № 423/32/15-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 липня 2015 року м. Попасна
Попаснянський районний суд Луганської області в складі головуючого судді Мазура М.В., при секретарі судового засідання Соловйовій О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» про стягнення заборгованості по заробітній платі,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 4650,18 грн. та відшкодування моральної шкоди в сумі 1413,90 грн. Свої вимог позивач мотивує тим, що вона перебувала в трудових відносинах з відповідачем 04.05.2007 р. до 22.10.2014 р., перебуваючи на посаді листоноши відділення поштового зв'язку Попасна-1, проте у зв'язку з початком бойових дій в липні 2014 року в м.Попасна, повязаних з проведенням АТО, відповідач не виплатив їй заборгованість по заробітній платі, у тому числі після звільнення.
Згідно розрахунку, наведеній в уточненій позовній заяві, розрахована позивачем заборгованість у розмірі 4650,18 грн. складається з таких сум:
1) заборгованість за період роботи з 01.07.2014 р. до 31.07.2014 р. в розмірі 1413,90 грн. (у розмірі посадового окладу);
2) заборгованість за час простою в період з 01.08.2014 р. до 19.08.2014 р. та з 26.08.2014 р. до 31.08.2014 р. в сумі 1368,29 грн.;
3) заборгованість за період лікарняного з 20.08.2014 р. до 28.08.2014 р. в розмірі 425,67 грн.;
4) заборгованість за період знаходження у відпустці у зв'язку з навчанням у професійно-технічних навчальних закладах з 01.09.2014 р. до 11.09.2014 р. та з 14.10.2014 р. до 20.10.2014 р. в розмірі 860,22 грн.;
5) заборгованість за час простою в період з 12.09.2014 р. до 30.09.2014 р. в сумі 556,99 грн.;
6) заборгованість за час простою в період з 01.10.2014 р. до 13.10.2014 р. та з 21.10.2014 р. до 22.10.2014 р. в сумі 450,78 грн.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, пояснила, що вона дійсно працювала на посаді листоноши відділення поштового зв'язку Попасна-1 з 04.05.2007 р. до 22.10.2014 р. Це відділення було безпосередньо підпорядковане Центру поштового звязку м.Первомайськ. У липні 2014 року в м.Попасна почалися бойові дії, повязані з проведенням АТО, проте весь цей місяць вони працювали, не дивлячись на те, що пошта перестала поступати на відділення з 18.07.2014 року. Відділення працювало до 05.08.2014 року, а потім припинило роботу, хоча особисто вона не працювала з 01.08.2014 року, оскільки на той час вже не було листів, які необхідно було розносити листоноші. У зв'язку з цим, вона просить стягнути заборгованість за заробітною платою за липень 2014 року в розмірі посадового окладу, а також заборгованість за час простою в серпні, вересні, жовтні 2014 р., за період знаходження на лікарняному та у відпустках, пов'язаних з навчання у професійно-технічних навчальних закладах. Позивач пояснила, що повідомляла начальника відділення ОСОБА_2 про знаходження на лікарняному та у відпустці.
Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що згідно записів у трудовій книжці позивач працювала в Центрі поштового зв'язку №5 м.Первомайська, де мало відбуватися нарахування та виплата заробітної плати та інших платежів згідно первинних документів. Згідно розпорядження КМУ від 07.10.2014 р. №1058-р м.Первомайськ було віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Вивезти будь-які документи з Центру поштового зв'язку №5 м.Первомайськ не можливо. У звязку з цим на підставі наказу Луганської дирекції УДППЗ «Укрпошта» від 16.10.2014 р. №315 відділення поштового звязку м.Попасна були підпорядковані безпосередньо Луганській дирекції УДППЗ «Укрпошта». Представник відповідача також вважала, що у справі відсутні докази перебування позивача у відпустці, повязаної з навчанням, оскільки довідки-виклики не містять інформації про вибуття на навчання та прибуття з нього на підприємство, яку заповнюють на підставі відповідного наказу. Таким чином, ці довідки свідчать лише про те, що позивач знаходилася на навчанні в цей час, але не про те, що їй була надана відпустка для цього. Крім того, представник відповідача посилалася на те, що листок тимчасової непрацездатності також не було заповнено належним чином за місцем роботи застрахованої особи. На думку відповідача, позивач не надала суду жодних доказів того, що УДППЗ «Укрпошта» має будь-яку заборгованість за заробітною платою та іншими виплатами перед позивачем. При цьому представник відповідача не заперечував факт роботи відділення поштового звязку Попасна-1 до 02.08.2014 р., посилаючись на те, що цей факт підтверджується касовими звітами. Втім, на думку представника відповідача, немає законних підстав для нарахування заробітної плати за час простою, оскільки підприємство не видавало наказу про зупинення роботи відділення, також не було складено акту простою, а той факт, що працівники самостійно припинили виходити на роботу не дає права на отримання заробітної плати.
Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідка, дослідивши письмові докази, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково з огляду на наступне.
Так, згідно ст.10 п.3 та ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Сторонами було визнано факт роботи відділення поштового звязку Попасна-1 до 02.08.2014 року, хоча сама позивач зазначила, що вона виходила на роботу до 31.07.2014 року, у той же час представник відповідача ставив під сумнів факт роботи позивача як в липні, так і пізніше, посилаючись на відсутність первинних документів.
Факт знаходження позивача в трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_1 Зокрема, згідно записів №4,5, що містяться в трудовій книжці, вона була переведена на посаду листоноши 2 класу відділення поштового звязку Попасна-1 08.06.2013 року та була звільнена 22.10.2014 року за власним бажанням (а.с.4-5).
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 пояснила, що в 2014 році вона працювала начальником відділення поштового зв'язку Попасна-1, та підтвердила, що позивач працювала листоношою на цьому відділенні. При цьому позивач виходила на роботу протягом всього липня 2014 року, але з її відома перестала виходити на роботу з 01.08.2014 року, оскільки листоношам на той момент не було роботи. З 05.08.2014 року припинили роботу й інші працівники відділення, оскільки було втрачено інтернет-звязок з головним офісом УДППЗ «Укрпошта». Крім того, свідок підтвердила, що ОСОБА_1 повідомляла її про хворобу та знаходження на навчанні, але жодних документів з цього приводу у відділенні не заповнювалося, оскільки відділення на той момент фактично не працювало.
Як вбачається з індивідуальних відомостей ПФУ про застраховану особу ОСОБА_1 (а.с.37), страхувальником застрахованої особи є ЛД УДППЗ «Укрпошта», при цьому заробітна плата та страхові внески нараховувалися в період з січня до червня 2014 року, тоді як відомості про сплату заробітної плати в липні-жовтні 2014 року відсутні.
Відповідач не надав жодних доказів виплати позивачеві заробітної плати за липень 2014 року, посилаючись на відсутність первинних документів за цей період.
З огляду на вищезазначені докази, суд вважає доведеним те, що позивач дійсно перебувала в трудових відносинах з УДППЗ «Укрпошта» і виконувала свої трудові функції протягом липня 2014 року в повному обсязі, але не отримала заробітну плату за цей час.
Конституцією, як основним законом України, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у ст.43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
В свою чергу Кодексом законів про працю України дано визначення заробітної платні, де в ст.94 зазначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно ст.97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Крім того, частиною 1 ст.116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що право власності, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (пункт 21 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).
У справі «Кечко проти України» ЄСПЛ визнав порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в ситуації, коли заявник в силу спеціальних та чинних на той період часу положень національного законодавства мав виправдані очікування щодо отримання надбавки до заробітної плати, але вона йому не була виплачена.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП та Закону України «Про оплату праці», а позивач знаходилася з УДППЗ «Укрпошта», яке є державним підприємством, в трудових відносинах і протягом липня 2014 виконувала свої трудові обовязки в повному обсязі, ОСОБА_1 має «виправдані очікування» на отримання заробітної плати за цей період часу.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
У зв'язку з цим суд відхиляє посилання відповідача на неможливість вивезти первинні документи, які знаходяться у Центрі поштового зв'язку №5 в м.Первомайськ, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати липень 2014 року. Так, обовязок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обовязку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.
Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.
За цих обставин позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за заробітною платою за липень 2014 року є обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню.
Разом із тим, в іншій частині позовних вимог слід відмовити за необґрунтованістю.
Так, позивач також просила стягнути заборгованість за періоди простою, тимчасової втрати непрацездатності, знаходження у відпустці, повязаної з навчанням. Проте згідно пояснень самого позивача, а також допитаного у судовому засіданні свідка, позивач перестала виходити на роботу, починаючи з 1 серпня 2014 року, а починаючи з 05.08.2014 року на роботу перестали виходити й інші працівники. При цьому рішення про припинення діяльності відділення було прийняте самими працівниками відділення без повідомлення керівництва УДППЗ «Украпошта» чи його Луганської дирекції, без видання наказу про простій чи оформлення цього факту відповідним актом (зокрема, суду не було надано жодних доказів вчинення таких дій). Суд також бере до уваги те, що хоча відділення поштового звязку Попасна-1 на той час було підпорядковане Центру поштового звязку №5, яке знаходилося в окупованому незаконними збройними формуваннями м.Первомайськ, ВПЗ Попасна-1 фактично знаходилося в м.Попасна, яке перебуває під контролем української влади з 22.07.2014 року. За цих обставин суд приходить до висновку, що невихід на роботу позивача після 01.08.2014 року, не дивлячись на те, що це було зроблено з відома начальника відділення ОСОБА_2, не може розглядатися в такий, що дає право на отримання заробітної плати в розумінні ст. 113 КЗпП України.
Судом також встановлено, що позивач дійсно перебувала на лікуванні в період з 20.08.2014 р. до 28.08.2014 р., а також на навчанні у професійно-технічному навчальному закладі в період з 01.09.2014 р. до 11.09.2014 р. та з 14.10.2014 р. до 20.10.2014 р. (а.с.6-8, 63-64). Проте ці періоди відносяться до часу, коли позивач не виходила на роботу, а відділення фактично не працювало. Крім того, в судовому засіданні були досліджені оригінали листка непрацездатності та довідок-викликів на навчання та встановлено, що вони не були заповнені в установленому законом порядку на підприємстві (а.с.6-8, 63-64); не було, також, видано наказ про надання позивачу оплачуваної відпустки у зв'язку з навчанням у професійно-технічному навчальному закладі. За цих обставин позивач не має законних підстав для отримання відповідних виплат за вказані періоди.
У частині вимог щодо стягнення відшкодування моральної шкоди суд звертає увагу на те, що в судовому засіданні позивач обґрунтовувала цю вимогу тим, що протягом серпня-жовтня 2014 року вона залишилася без заробітної плати з двома дітьми, у звязку з чим, перебуваючи у стані невизначеності, без засобів до існування, вона зазнала серйозних душевних страждань. При цьому згідно пояснень позивача, починаючи з грудня 2014 року вона вже не зазнавала таких страждань, оскільки знову влаштувалася на роботу в УДППЗ «Укрпошта» та почала отримувати заробітну плату. Таким чином, позивач повязує свої моральні страждання з тим, що вона не отримувала заробітну плату саме в період серпня-жовтня 2014 року.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Суд вважає, що позивач дійсно зазнала душевних страждань в період з серпня до жовтня 2014 року, проте беручи до уваги вищезазначені правові норми, суд повинен зясувати, чи була завдана ця моральна шкода з вини відповідача. У цьому контексті суд відзначає, що після звільнення м.Попасна 22.07.2014 року від незаконних збройних формувань більшість мешканців м.Попасна, а так само і юридичних осіб, розташованих на території міста, опинилися в тяжкому фінансовому стані та в ситуації невизначеності, повязаній із триваючим протистоянням сил АТО, розташованих в м.Попасна, та незаконних збройних формувань, розташованих в м.Первомайськ. У той час було незрозуміло, чи буде звільнено м.Первомайськ від незаконних збройних формувань, і лише в жовтні 2014 року стало зрозуміло, що цього не станеться. У звязку з чим розпорядженням КМУ від 07.10.2014 р. №1058-р м.Первомайськ було віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а згідно з наказом Луганської дирекції УДППЗ «Укрпошта» від 16.10.2014 р. №315 відділення поштового звязку м.Попасна, які до цього були підпорядковані Центру поштового звязку м.Первомайська, були підпорядковані безпосередньо Луганській дирекції УДППЗ «Укрпошта». З 01.11.2014 р. позивача знову було прийнято на роботу на посаду листоноші ВПЗ Попасна-1.
Таким чином, суд приходить до висновку, що моральні страждання, які позивач зазнала в серпні-жовтні 2014 року, були спричинені не з вини відповідача, а були обумовлені загальною складною ситуацією, в якій опинилися велика кількість фізичних і юридичних осіб внаслідок захоплення частини території України незаконними збройними формуваннями та проведенням АТО. Таким чином, у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди слід відмовити за необґрунтованістю.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Враховуючи те, що суд задовольнив позов в частині стягнення заборгованості за заробітною платою за один місяць, судове рішення підлягає негайному виконанню.
Оскільки позивач згідно Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн.60 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. статтями 10, 11, 60, 61, 88, 174, 212-215 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити.
Стягнути з Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 1413,90 грн. (одна тисяча тринадцять грн. 90 коп.) з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти вимог відмовити за необґрунтованістю.
Стягнути з Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» на користь держави судовий збір у сумі 243 грн.60 коп.
Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення з Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 1413,90 грн. з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
Відповідно до ч. 3 ст. 209 ЦПК України повний текст рішення складено 13.07.2015 р.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання апеляційної скарги через Попаснянський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або у разі подання апеляційної скарги після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасоване.
Суддя М.В.Мазур
Джерело: http://reyestr.court.gov.ua/Review/46834513
| 