Вітаю Вас Гість | RSS

Микола Вікторович Мазур
Персональний сайт

Понеділок, 18.02.2019, 15:35
Головна » Статті » Судові рішення

Рішення від 24.02.2016 р. про встановлення факту смерті на окупованій території із застосуванням "Намібійських винятків"

У рішенні від 24.02.2016 р. Попаснянський районний суд Луганської області згідно нової процедури, передбаченої ст. 257-1 ЦПК України (чинна з 24.02.2016 року), встановив факт смерті особи на окупованій території. При цьому при оцінці в якості доказу медичного свідоцтва про смерть, виданого медичною установою, що знаходиться на окупованій території, суд виходив із загальних принципів, сформульованих у висновку Міжнародного суду ООН ("Намібійські винятки") та розвинутих у рішеннях ЄСПЛ, останнє з яких було прийнято 23.02.2016 ("Mozer v. the Republic of Moldova and Russia"). Слід звернути увагу на те, що ЄСПЛ висловив свої міркування щодо "Намібійських винятків" при вирішенні дещо іншого питання, але це, на мою думку, не виключає можливості застосування його висновків національними судами в контексті цієї категорії справ.

Переклад рішення у справі "Mozer v. the Republic of Moldova and Russia" (рос.) >>>

Консультативное заключение Международного Суда от 21 июня 1971 года "Правовые последствия для государств, вызываемые продолжающимся присутствием Южной Африки в Намибии (Юго-Западная Африка) вопреки Резолюции 276 (1970) Совета Безопасности" >>>

У квітні 2016 року ВССУ надіслав судам два інформаційних листа, в яких погодився з цією позицією (лист 1, лист 2).

Інтерв'ю щодо "Намібійських винятків" (precedent.in.ua, 15.05.2016) >>>

Інтерв'ю щодо "Намібійських винятків" (lb.ua, 11.05.2017) >>>

Короткий коментар щодо моєї позиції про застосування "Намібійський винятків" в цій категорії справ:

- по-перше, звертаю увагу на те, що ситуація в Намібії та в Україні значно відрізняється (зокрема, Намібія вважалася повністю окупованою Південною Африкою та на її території діяли офіційні органи, створені Південною Африкою, тоді як в Україні окупованою є лише частина території України, при цьому в Криму діють офіційні органи РФ, а на окремих територія Луганської та Донецької областей - органи незаконних самопроголошених республік);

- по-друге, процитовані рішення ЄСПЛ не стосуються безпосередньо питань встановлення фактів народження та смерті, а сформульовані при розгляді питання про вичерпання національних засобів захисту, тим не менше висловлену ЄСПЛ позицію слід сприймати в більш широкому контексті;

- по-третє, висновок суду про можливість використання документів, виданих на тимчасово окупованій території України, в цілях доведення фактів народження і смерті на цих територіях, не означає "автоматичної" їх легалізації, це лише означає можливість їх використання в процесі як доказів, при чому, в залежності від ситуації, достовірність викладеної в цих документах інформації необхідно доводити іншими доказами (щоб виключити можливість використання підроблених документів, що містять недостовірну інформацію про факти народження або смерті).

Пам'ятайте, що встановлюючи факт народження або смерті на тимчасово окупованій території України, суддя, з одного боку, повинен враховувати складнощі у зборі "легальних" доказів на тимчасово окупованій території, але, з іншого боку, він повинен прийти до переконання, що відповідний факт дійсно мав місце і наданий заявником документ не містить недостовірної інформації про факти, що встановлюються.

 

Справа № 423/620/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року                                                                                       м. Попасна

Попаснянський районний суд Луганської області в складі головуючого судді Мазура М.В., при секретарі судового засідання Соловйовій О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1, про встановлення факту смерті, заінтересовані особи – Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Попаснянського районного управління юстиції, Управління праці та соціального захисту населення Попаснянської районної військово-цивільної адміністрації,

В С Т А Н О В И В :

Заявниця звернулася до суду з вищеназваною заявою, у якій просила встановити факт смерті 11 грудня 2015 року в м.Луганську її колишнього чоловіка, який є батьком їх спільної дитини, ОСОБА_2, громадянина України, котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1. Необхідність встановлення даного факту в судовому порядку обґрунтована тим, що ця особа померла на території, яка є тимчасово окупованою. 

У судове засідання заявниця не з’явилася, в письмовій заяві просила розглянути справу за її відсутності. Представники заінтересованих осіб у судове засідання не з’явилися.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що заяву необхідно задовольнити з огляду на наступне.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно з абз. 2 ч.1 ст. 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. У даному випадку заяву подано матір’ю (законим представником) неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, який є сином померлого.

На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявниця подала лікарське свідоцтво про смерть, видане медичною установою, що розташована на окупованій території, згідно якого він помер 11.12.2015 року внаслідок кохексії та дисемінованого туберкульозу легень.

Оцінюючи лікарське свідоцтво про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

На підставі вищевикладеного, суд вважає факт смерті ОСОБА_2 встановленим.

Таким чином, керуючись ст.ст. 11, 57-64, 212-215, 234, 235, 256, 257-1, 367 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1, про встановлення факту смерті, заінтересовані особи – Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Попаснянського районного управління юстиції, Управління праці та соціального захисту населення Попаснянської районної військово-цивільної адміністрації – задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, помер 11 грудня 2015 року в м.Луганську внаслідок кохексії та дисемінованого туберкульозу легень.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання апеляційної скарги через Попаснянський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні – протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або у разі подання апеляційної скарги – після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасоване.

Рішення підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя                                                                                                              М.В.Мазур 

     



Джерело: http://reyestr.court.gov.ua/Review/56177713
Категорія: Судові рішення | Додав: mazur (24.02.2016)
Переглядів: 5969 | Теги: ЕСПЧ, ЄСПЛ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0