В ухвалі від 17.03.2016 р., винесеної згідно ст.263 КАС України, було вирішено змірити спосіб і прядок виконання постанови суду про зобов'язання Управління соціального захисту населення Попаснянської районної військово-цивільної адміністрації Луганської області про виплатити разову допомогу до 5 травня за 2015 рік в розмірі 875 грн. 00 коп. на стягнення з відповідача указаної суми. При цьому суд послався на рішення ЄСПЛ у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, № 40450/04, 15.10.2009), «Афанасьєв проти України» (Afanasyev v. Ukraine, № 38722/02, 05.04.2005) і "Бурдов проти Росії" (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), N 33509/04, 15.01.2009). Крім того, суд вважав за необхідне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 11.11.2014р. № № 21-394а14, 21-475а14, від 13.01.2015р. № 21-604а14, від 17.02.2015 р. 21-622а14, від 24.03.2015р. № 21-85а15, від 14.04.2015р. № 21-78а15.
Справа № 423/1317/15-а
Провадження № 6-а/423/8/16
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2016 р. м. Попасна
Попаснянський районний суд Луганської області у складі головуючого судді Мазура М.В., при секретарі судового засідання Соловйовій О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання постанови Попаснянського районного суду Луганської області від 28.12.2015 р. №423/1317/15-а,
В С Т А Н О В И В :
Державний виконавець звернувся до суду з поданням (заявою) про зміну способу та порядку виконання постанови Попаснянського районного суду Луганської області від 28.12.2015 р. №423/1317/15-а в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної військово-цивільної адміністрації Луганської області про зобовязання виплатити разову допомогу до 5 травня за 2015 рік. Подання мотивоване тим, що судове рішення не було виконане у звязку з відсутністю коштів за відповідними бюджетними призначеннями.
Дослідивши матеріали, надані державним виконавцем, а також субєктом владних повноважень, суд вважає за необхідне подання задовольнити з огляду на наступне.
Відповідно до постанови Попаснянського районного суду Луганської області від 28 грудня 2015 року в адміністративній справі 423/1317/15-а (а.с.14) позов ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної військово-цивільної адміністрації Луганської області про визнання дій неправомірними та зобовязання вчини певні дії було задоволено та зобовязано відповідача виплатити позивачу, який має статус учасника бойових дій, разову грошову допомогу до 5 травня за 2015 рік у розмірі 875 грн. 00 коп.
Відповідно до постанови державного виконавця від 27.01.2016 року ВП №49957675 (а.с.7) було відкрито виконавче провадження по виконанню відповідного виконавчого листа (а.с.9).
Проте судове рішення виконане не було. Так, відповідно до листа начальника Управління соціального захисту населення Попаснянської районної військово-цивільної адміністрації (а.с.16) відповідно до ст.17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Постанова суду щодо зобовязання виплатити щорічну разову допомогу до 5 травня ОСОБА_2 надійшла після цієї дати. Управління неодноразово направляло заявки на фінансування виплати разової грошової допомоги ветеранам війни до Департаменту соціального захисту населення Луганської облдержадміністрації, але кошти до цього часу не надійшли. На підтвердження цього до листа були додані копії відповідних запитів (а.с.17-21).
Таким чином, судове рішення не було виконане через відсутність у боржника на момент надходження рішення суду коштів за бюджетною програмою 2501150 «Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань». Суд також враховує те, що бюджетний 2015 рік вже закінчився, а тому виконати вказану вище постанову суду в установлений нею спосіб (шляхом зобовязання виплатити допомогу) в подальшому буде неможливо, оскільки передбачені Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» кошти за бюджетною програмою 2501150 «Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальна допомога особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною» мають бути спрямовані на виплату щорічної разової допомоги за 2016 рік, а не за 2015 рік.
Разом із тим, згідно ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пілотному рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, № 40450/04, §§ 45, 51) Європейський суд з прав людини нагадав, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін, таким чином, ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок, тоді як заборгованість за судовим рішенням становить майно (possession) для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції. З посиланням на численні попередні рішення проти України ЄСПЛ вкотре зазначив: «саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції... Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою... Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади…» (§54).
У справі «Афанасьєв проти України» (Afanasyev v. Ukraine, № 38722/02, рішення від 5 квітня 2005 року) ЄСПЛ наголосив, що «стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі» (§75). У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, № 40450/04) ЄСПЛ уточнив: «Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством» (§64). Розгорнуте тлумачення положень статті 13 Конвенції щодо скарг про невиконання рішень національних судів ЄСПЛ дав у справі "Бурдов проти Росії" (№ 2)(Burdov v. Russia (no. 2), N 33509/04, рішення від 15 січня 2009 року): "Якщо йдеться саме про справи стосовно тривалості проваджень, найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би прискорював провадження і не допускав би надмірно тривалого провадження у справі... Так само й у справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів… : тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції» (§98).
Таким чином, органи державної влади, у тому числі суд, мають використовувати будь-які передбачені законом засоби, які здатні забезпечити виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, протягом розумного строку.
Відповідно до ст.263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Так само відповідно до ч.1 ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
Таким чином, з метою ефективного захисту права особи на виконання судового рішення суд вважає за необхідне змінити спосіб та порядок виконання зазначеної вище постанови Попаснянського районного суду Луганської області.
Обираючи інший спосіб виконання цієї постанови, суд виходить із того, що на відміну від рішення зобовязального характеру (про зобовязання субєкта владних повноважень виплатити особі певну суму коштів), яке виконується в загальному порядку органами державної виконавчої служби, виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу відповідно до статей 2, 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" гарантується державою та здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Такий спосіб і порядок виконання є більш ефективним, ніж передбачений у постанові Попаснянського районного суду Луганської області від 28.12.2015 р.
Відповідно до абз. 2 ч.1 ст.244-2 КАС України суд вважає за необхідне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 11.11.2014р. № № 21-394а14, 21-475а14, від 13.01.2015р. № 21-604а14, від 17.02.2015 р. 21-622а14, від 24.03.2015р. № 21-85а15, від 14.04.2015р. № 21-78а15. Зокрема, в указаних постановах ВСУ зробив висновок, згідно якого в разі, якщо судовим рішенням у справі про соціальні виплати було постановлено визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень, зобов'язано останнього провести перерахунок певної виплати (наприклад пенсії) та здійснити таку виплату на користь особи, але судове рішення залишається невиконаним у зв'язку з відсутністю коштів у відповідача (боржника), то зміна способу виконання рішення на стягнення цих коштів є незаконною. Така позиція ВСУ мотивована тим, що в названих вище справах судами було прийнято рішення про зобовязання нарахувати (або здійснити перерахунок) та виплатити певні періодичні соціальні виплати (пенсію, соціальну допомогу), при цьому розрахунки сум належних виплат суди не здійснювали, тому, змінивши спосіб виконання таких постанов із зобовязання виплатити такі суми (після їх нарахування компетентним органом) на стягнення конкретної суми, суди змінювали постанову по суті, вийшовши при цьому за межі позовних вимог та вирішивши питання, що не були предметом дослідження судами всіх інстанцій при розгляді справи.
Але на відміну від указаних вище справ, які були розглянуті ВСУ і стосувалися зобовязання нарахувати (здійснити перерахунок) певних періодичних платежів, у цій справі судом було прийнято рішення про зобовязання виплатити конкретну визначену судом суму разової грошової допомоги ветеранам війни виключно за 2015 рік, який вже минув, а виплата здійснена так і не була. Таким чином, зміна вимоги щодо зобовязання виплатити певну суму коштів на стягнення цієї суми становитиме в даному випадку саме зміну способу й порядку виконання рішення та не змінюватиме це рішення по суті, оскільки для позивача це в обох випадках матиме один результат отримання конкретної визначеної судом суми разової грошової допомоги ветеранам війни за 2015 рік.
Вирішуючи питання про зміну способу та порядку виконання постанови Попаснянського районного суду Луганської області від 28.12.2015 р., суд бере до уваги те, що відповідачем у ній зазначено Управління соціального захисту населення Попаснянської районної військово-цивільної адміністрації Луганської області, тоді як в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань найменування боржника зазначене як «Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації».
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» районні та обласні державні адміністрації, що набули статусу військово-цивільних адміністрацій, не потребують внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. В офіційній назві цих органів може застосовуватися поряд з назвою відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань додаткова назва "військово-цивільна адміністрація", що вказує на їхній тимчасовий статус із додатковими повноваженнями. Попаснянську районну військово-цивільну адміністрацію Луганської області було утворено на підставі Указу Президента України 5 березня 2015 року № 123/2015.
Таким чином, обидві назви є допустимими й правильними, але в цілях виконання судового рішення шляхом стягнення коштів з державного органу доцільно використовувати назву, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Враховуючи сказане, керуючись ст.263 КАС України, ч.1 ст.36 Закону України «Про виконавче провадження», суд
П О С Т А Н О В И В :
Подання (заяву) старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання постанови Попаснянського районного суду Луганської області від 28.12.2015р. №423/1317/15-а задовольнити.
Змінити спосіб і порядок виконання постанови Попаснянського районного суду Луганської області від 28.12.2015р. №423/1317/15-а, стягнувши з Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_2, який народився 24.11.1980 року в м.Макіївка Донецької області, невиплачену йому суму разової грошової допомоги до 5 травня за 2015 рік у розмірі 875 грн. 00 коп.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду через Попаснянський районний суд Луганської області.
Суддя М.В. Мазур
Джерело: http://reyestr.court.gov.ua/Review/56652884 | 