Микола Вікторович Мазур
Персональний сайт

Арешт майна передбачає встановлення певного обмеження прав особи щодо вільного володіння майном, на яке накладається арешт, повне або часткове скасування арешту, у свою чергу, повністю або в певній частині поновлює права особи щодо відчуження, розпорядження та/або користування майном.

Саме тому, при формулюванні в ст. 309 КПК переліку ухвал слідчого судді, які підлягають апеляційному оскарженню, законодавець відніс до їх числа ухвали про арешт майна або відмову у ньому, оскільки це питання стосується необхідності обмеження прав володільця майна, але не зазначив у цьому переліку ухвали про скасування арешту майна, адже таке рішення означає повне або часткове скасування вже накладених обмежень.

Однак, якщо ухвала слідчого судді про скасування арешту фактично змінює правовий режим арешту майна, збільшуючи обсяг обмежень прав володільця, вона може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна.

"Згідно приписів ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли апеляційний суд скасовує виправдувальний і постановляє обвинувальний вирок, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв'язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд, щоб переконатися, що особу не буде засуджено свавільно.

Наведене вище не означає, що положення ст. 23 КПК слід розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли мова йде про скасування виправдувального вироку. Наприклад, якщо апеляційний суд робить лише іншу юридичну оцінку ситуації, але не ставить під сумнів установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, це не вимагає нового безпосереднього дослідження доказів цим судом.

Однак у ситуації, коли апеляційний суд під час апеляційного розгляду вбачає, що доводи апеляційної скарги учасника кримінального провадження в частині неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) та/або невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, така перевірка здійснюється шляхом повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК, що включає безпосереднє дослідження та оцінку доказів щодо таких обставин."

У цій постанові Верховний Суд наголосив на необхідності дотримуватися Конвенції про захист прав і свобод людини при застосуванні спеціальної конфіскації. 

Зокрема, як зазначив Верховний Суд, положення статей 96-1, 96-2 КК не можуть застосовуватися в тих випадках, коли це становитиме порушення ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції. Отже, при застосуванні спеціальної конфіскації у кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, передбачених у КК, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».

У цій справі колегією суддів висловлена позиція щодо моменту закінчення шахрайства та можливості переростання шахрайства у грабіж, якщо дії винної особи були викриті потерпілим після того, як він передав кошти, але до того, як винна особа встигла покинути місце скоєння злочину і отримала реальну можливість розпорядитися цим майном.

За постановою шахрайство «на відміну від відкритого викрадення майна (грабежу), закінченим шахрайство вважається з моменту фактичного одержання винним майна чи права на нього». Касаційний суд прийняв рішення перекваліфікувати дії винної особи з ч. 5 ст. 186 КК на ч. 4 ст. 190 КК.

Я не погодився з думкою більшості та вважав більш переконливою позицію, викладену в постанові ВС від 27.02.2018 (справа № 541/440/15-к), згідно з якою шахрайство вважається закінченим з моменту виникнення реальної можливості у винного користуватися чи розпоряджатися майном або правом на майно, яким він заволодів. З огляду на обставини кримінального провадження я вважав, що в цій ситуації мало місце переростання шахрайства в грабіж.

Ухвала апеляційного суду щодо виправлення описок в ухвалі апеляційного суду за результатами перегляду ухвали слідчого судді не підлягає касаційному оскарженню.

Дудоров О.О., Мазур М.В. Реалізація принципу верховенства права при застосуванні закону про кримінальну відповідальність: постановка проблеми, міжнародний і зарубіжний досвід [Електронний ресурс] // Юридичний науковий електронний журнал. - 2017. - № 5. - С. 129-140. - Режим доступу: http://www.lsej.org.ua/5_2017/36.pdf.

В ухвалі від 17.03.2017 зроблено висновок, що ст.214 КПК України передбачає імперативний обов'язок слідчого, прокурора внести відомості про злочин після отримання саме заяви чи повідомлення про злочин, а не будь-якої заяви чи повідомлення взагалі.

У цій справі позивач просив зарахувати до стажу його роботи, що надає право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій період його служби в армії на посаді фельдшера, а також роботи в медичних закладах, які на даний момент залишилися на території Донецької області, що не контролюється органами влади України.

Рішення цікаве оцінкою доказів згідно із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" в адміністративній справі, а також застосуванням Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".

У цій справі позивач оскаржував постанову про накладення на нього адміністративного стягнення, просив визнати правопорушення малозначним і закрити справу.

Суд відзначив, що визнання правопорушення малозначним є дискреційним повноваженням органу, уповноваженого на розгляд відповідної справи про адміністративне правопорушення. У зв'язку з цим, суд, за загальним правилом, не повинен втручатися в ці повноваження компетентного органу (оскільки вони пов'язані з оцінкою ситуації відповідною посадовою особою згідно внутрішнього переконання) за виключенням випадків, коли малозначність діяння є очевидною, у зв'язку з чим накладення на особу адміністративного стягнення становить явно непропорційне втручання у права особи.

Дудоров О.О., Мазур М.В., Данілевський А.О. Заміна смертної кари на довічне позбавлення волі: акт гуманізму чи посилення відповідальності? / О.О. Дудоров, М. В. Мазур, А.О. Данілевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2011. - № 2. - С.101-115.

(Відповіді на запитання, поставлені КСУ в справі про заміну смертної кари довічним позбавленням волі).

Мазур М. В. Порушення законодавства про референдум (ст. 160 КК України): деякі проблеми кваліфікації / М. В. Мазур // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 2011. –№ 4. – С. 104-111.

Мазур Н. В. О соотношении норм права и нравственности в государственно-правовой концепции Б.А. Кистяковского / Н. В. Мазур // Jurisprudencija: Lietuvos Teises Universitetas: Mokslo darbai 24 (16) tomas. – Vilnius, 2002. - Р. 162-167.

Мазур М.В. Інтегрований підхід до визначення об’єкта злочину та об'єкта правопорушення / М. В. Мазур // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 2011. – Спеціальний випуск № 5. – С. 50-64.

У постанові від 05.04.2017 суд прийшов до висновку про можливість накладення адміністративного стягнення нижче нижчої межі, якщо передбачене законом стягнення є явно несправедливим. У цій справі правопорушення, передбачене ч.1 ст.164 КУпАП, вчинила пенсіонерка 1944 року народження, яка отримує пенсію менше 1500 грн., у зв'язку з чим суд вважав передбачене цією нормою покарання у вигляді штрафу в розмірі від 17000 до 34000 грн. явно несправедливим. Суд застосував Конституцію України, яка містить норми прямої дії, рішення КСУ № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 року, а також поміж іншого згадав слова Аристотеля та позицію суддів Верховного суду США, висловлену в окремій думці по справі «Petrella v. Metrogoldwyn-Mayer, Inc., et al.».

У даному кримінальному провадженні було встановлено, що смерть потерпілого настала від удару ножем, нанесеним обвинуваченим. Проте обвинувачений посилався на те, що потрепілий цей ніж приставив йому до горла, а він лише намагався його відібрати. 

У вироку суд здійснив аналіз найменших дрібниць для того, щоб за відсутності свідків цієї події з'ясувати, чи це було вбивство, необхідна оборона чи прикра випадковість. 

Видео вебинара по "квазипилотному" решению "Карелин против России", которое касается проблемы отсутствия стороны обвинения в делах об административных правонарушениях, что характерно и для Украины

Вирок за ч.2 ст.28 ч.4 ст.260, ч.1 ст.263, ч.2 ст.28 ч.2 ст.437 КК України, який було постановлено за результатами судовий розгляд за відсутності обвинувачених (in absentia) у порядку спеціального судового провадження.

Судом встановлено винуватість обвинувачених, які є громадянами України, в указаних злочинах. Судом було розглянуто низку заперечень захисників про недопустимість тих чи інших злочинів, у тому числі з посиланням на концепцію "плодів отруєного дерева". Вирок містить приклад оцінки доказів згідно стандарту доказування "поза розумним сумнівом".

У даному кримінальному провадженні було встановлено, що обвинувачений наніс потерпілому тілесні ушкодження у будинку останнього, після цього пішов з місця злочину, а потерпілий через деякий час помер від отриманих тілесних ушкоджень. Обвинувачений послався на те, що в будинку залишалася ще одна особа, яка спала в іншій кімнаті, коли він уходив. Обвинувачений вважав, що ця особа або інша могла завдати потерпілому нових тілесних ушкоджень, від яких він і помер. На час розгляду справи в суді місцезнаходження зазначеної особи встановлено не було.

Вирок цікавий аналізом наявних доказів і є прикладом застосування стандарту доказування "поза розумним сумнівом". 

У постанові відображено вже підхід, який вже неодноразово застосовувся судом в аналогічних справах. Цікавими є як аргументація суду з посиланням на практику ЄСПЛ, так і приклад оцінки доказів.

Мазур М.В. Акти органів судової влади як джерело конституційного права України: Дис. на здобуття ступеня наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / М.В. Мазур. - Харків, 2009. - 233 с.

Мазур М.В. Акти органів судової влади як джерело конституційного права України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / М.В. Мазур ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2009. — 20 с. — укp.

Мазур Н.В. Акты органов судебной власти как источник конституционного права Украины: автореф. дисс... канд. юрид. наук: 12.00.02. - Х., 2009. 20 с.