У постанові відображено підхід, який вже неодноразово застосовувся цим судом в аналогічних справах. Цікавими є як аргументація суду з посиланням на практику ЄСПЛ, так і приклад оцінки доказів.
Справа № 423/2286/16-а
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 січня 2017 р. м. Попасна
Попаснянський районний суд Луганської області в складі головуючого судді Мазура М.В., при секретарі судового засідання Соловйовій О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Попасна адміністративну справу за позовом позивача ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Попаснянському районі Луганської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови йому в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язати відповідача зарахувати йому до пільгового стажу за ч.1 ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 19.02.1990 р. по 03.11.1994 р., з 19.08.2002 р. по 03.01.2005 р., з 11.01.2005 р. по 22.09.2005, з 31.10.2005 р. по 18.03.2006 р. та призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до ч.1 статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому позивач посилався на те, 04.04.2016 року він звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах згідно зі ст.14 ч.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», проте відповідач протиправно відмовив йому в призначенні пенсії, протиправно не зарахувавши до пільгового стажу указані періоди, коли він працював на підприємствах, що залишилися на тимчасово окупованій території України.
У судовому засіданні представник позивача надав аналогічні пояснення.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, зазначивши, що надані позивачем уточнюючі довідки щодо його роботи з 19.02.1990 р. по 03.11.1994 р. та з 19.08.2002 р. по 03.01.2005 р. були видані 10.02.2016 року підприємством, яке залишилося на тимчасово окупованій території - ВАТ «Первомайське шахтобудівельне управління», а тому їх не можна брати до уваги. Щодо решти періодів позивач не надав уточнюючі довідки. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивач надав дублікат трудової книжки, який було видано у 1996 році, а тому записи про роботу позивача в період з 19.02.1990 р. по 03.11.1994 р. також можна поставити під сумніви, оскільки не зберіглася довідка, на підставі якої ці записи були зроблені.
Вислухавши сторони, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.
Позивачем у справі є ОСОБА_1 (а.с.7-8), який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Первомайськ Луганської області.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії на підставі ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 04.04.2016 року (а.с.12).
04.04.2016 р. Управління Пенсійного фонду України у Попаснянському районі Луганської області прийняло рішення "Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно ст. 14 ч.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" гр. ОСОБА_1" (а.с.6). Як вбачається з цього рішення, відповідач зарахував позивачу до загального стажу роботи 26 років 0 місяців 11 днів і до пільгового стажу - 16 років 10 місяців 4 дні.
Як вбачається з розрахунку стажу ОСОБА_1, здійсненого відповідачем (а.с.85-87), зазначені в уточненому позові періоди роботи позивача з 19.02.1990 р. по 03.11.1994 р. (4 р. 8 м. 16 д.), з 19.08.2002 р. по 03.01.2005 р. (2 р. 4 м. 16 д.), з 11.01.2005 р. по 22.09.2005 р. (0 р. 8 м. 11 д.), з 31.10.2005 р. по 18.03.2006 р. (0 р. 4 м. 19 д.), тобто всього 8 років 2 місяці 2 дні, не були зараховані до пільгового стажу позивача, більше того період роботи з 19.02.1990 р. по 03.11.1994 р. не був зарахований також і до загального стажу позивача.
Таким чином, указані періоди роботи позивача є спірними та у випадку їх зарахування як пільгових, загальний пільговий стаж позивача становитиме 25 років 6 днів.
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «про пенсійне забезпечення» працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років.
Згідно дубліката трудової книжки позивача, який було видано 17 січня 1996 року, при цьому записи про трудову діяльність в період з 19.02.1990 р. до 03.11.1994 р. було здійснено на підставі довідки б/н від 16.01.1996 р. (а.с.10-11). У трудовій книжці містяться наступні записи про трудову діяльність позивача протягом спірних періодів:
1) Первомайське шахтобудівельне управління Виробничого об'єднання «Первомайськвугілля»:
- 19.02.1990 - прийнятий учнем прохідника з повним робочим днем під землею на ;
- 25.06.1990 - переведений прохідником з повним робочим днем під землею;
- 04.11.1991 - переведений машиністом підземним з повним робочим днем під землею;
- 03.11.1994 - звільнений за ст.38 КЗпП України (за власним бажанням);
2) Первомайське шахтобудівельне управління ВАТ «Первомайськвугілля»:
- 19.08.2002 - прийнятий на гірничопрохідницьку ділянку машиністом підземних установок 3 розряду з повним робочим днем під землею;
- 17.09.2003 - переведений прохідником 5 розряду з повним робочим днем під землею гірничопрохідницької ділянки;
- 03.01.2005 - звільнений по ст.38 КЗпП України за власним бажанням;
3) ТОВ «Інтер-інвест вугілля»:
- 11.01.2005 - прийнятий прохідником підземним з повним робочим днем під землею. По результатам атестації робочого місця за умовами праці підтверджено право на пільгову пенсію за Списком №1;
- 22.09.2005 - звільнений по ст.38 КЗпП України за власним бажанням;
4) Шахта «Первомайська» Державного підприємства «Первомайськвугілля»:
- 31.10.2005 - прийнятий гірничим підземним 2 розряду з повним робочим днем під землею;
- 18.03.2006 - звільнений по ст.38 КЗпП України за власним бажанням.
Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (а.с.13-18), в періоди з 19.08.2002 р. по 03.01.2005 р., з 11.01.2005 р. по 22.09.2005, з 31.10.2005 р. по 18.03.2006 р. позивач дійсно працював на указаних у трудовій книжці підприємствах і у відомостях по спецстажу ці періоди відображені за кодом «ЗПЗ013А1» (Працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України). Індивідуальні відомості про застраховану особу не містять інформацію щодо роботи до 2000 року.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що працювали з позивачем на одному підприємстві протягом 1990-1994 років, підтвердили, що він працював повний робочий день під землею згідно з розпорядком роботи на Первомайському шахтобудівельному управлінні Виробничого об'єднання «Первомайськвугілля».
Пенсійне посвідчення ОСОБА_2 (а.с.56) було видане 19.11.1993 р.
Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_2 (а.с.57-58) він працював у Первомайському шахтобудівельному управлінні Виробничого об'єднання «Первомайськвугілля» з 06.09.1978 р. до 26.10.1998 р. прохідником підземним і гірничим підземним з повним робочим днем під землею.
Згідно розрахунку стажу ОСОБА_2, наданого УПФУ в Попаснянському районі (а.с.69) період роботи останнього протягом 1990-1994 років зарахований як пільговий за ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Пенсійне посвідчення ОСОБА_3 (а.с.60) було видане 13.11.2001 р.
Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_3 (а.с.61-63) він працював у Первомайському шахтобудівельному управлінні Виробничого об'єднання «Первомайськвугілля» з 22.11.1990 р. до 17.06.1996 р. машиністом електровозу підземним і прохідником підземним з повним робочим днем під землею.
Згідно розрахунку стажу ОСОБА_2, наданого УПФУ в м.Лисичанську Луганської області (а.с.76-78) період роботи останнього з 22.11.1990 до 31.12.1994 р. зарахований як пільговий за ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Уточнюючі довідки про підтвердження наявного пільгового стажу за періоди з 19.02.1990 р. по 03.11.1994 р. та з 19.08.2002 р. по 03.01.2005 р. (а.с.82-84), були видані ВАТ «Первомайське шахтобудівельне управління» 10.02.2016 року. Проте згідно з інформацією Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Луганській області (а.с.94), ВАТ «Первомайське шахтобудівельне управління» знаходиться в обліковому стані 28 - триває процедура припинення, остання звітність підприємством була подана 21.07.2014 року, протягом 2014-2016 років сплата податків не проводилася.
Оцінюючи указані вище докази та вирішуючи справу в цілому, суд виходить з того, що відповідно до статей 1, 3, 8 Основного Закону Україна є соціальною та правовою державою, де найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, де права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, де утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, де визнається і діє принцип верховенства права. З урахуванням цього згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Крім того, згідно з положеннями ч.3 ст.2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: … 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); … 5) добросовісно; 6) розсудливо; … 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)…».
Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку - незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків - ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачам вимогам.
У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо). Суд переконаний, що з огляду на зазначені вище положення статей 1, 3, 8, 129 Конституції України можна за аналогією стверджувати, що права людини та громадянина, гарантовані законодавством України також мають бути не теоретичними та ілюзорними, а ефективними на практиці.
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а так само Конституцією та законодавством України, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.
Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:
«1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.
2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».
Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).
Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.
Аналогічний підхід закріплено в національному праві. Так, відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» формами дискримінаціє є: пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск (ст.5). Відповідно до ст.1 цього Закону непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Саме в такій особливій ситуації опинився позивач у цій справі, який є внутрішньо переміщеною особою (а.с.9) та раніше працював на підприємствах, які залишилися на тимчасово окупованій території України, що унеможливлює подання будь-яких уточнюючих довідок чи інших архівних документів щодо роботи позивача на цих підприємствах (а у випадку надання таких документів вони не можуть бути взяті до уваги, оскільки неможливо перевірити їх достовірність).
Слід зазначити, що відповідач відмовляється визнати пільговий стаж позивача виключно на тій підставі, що позивач не надав уточнюючих довідок підприємства, виданих в установленому законом порядку, а надані позивачем довідки, які були видані підприємством, яке залишилося на тимчасово окупованій території України, відповідач не врахував як такі, що видані незаконно.
Разом із тим, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Крім того, відповідно до п.20 цього Порядку, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5); у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до п.17 указаного Порядку за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
На переконання суду, Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, було прийнято саме з метою створення юридичних механізмів підтвердження трудового стажу працівників з метою належної реалізації ними права на пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим Порядком передбачено кілька альтернативних способів підтвердження трудового стажу, які можуть бути застосовані в різних ситуація (на підставі інших, ніж трудова книжка, документів або на підставі показань свідків ). У жодному разі не можна дійти висновку, що метою цього Порядку є створення формальних перешкод для реалізації права особи на отримання пенсії. І хоча вимагаючи деякі документи (наприклад, уточнюючу довідку підприємства), органи Пенсійного фонду України переслідують в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, тим не менше органи Пенсійного фонду України, виконуючи свої повноваження повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно (ч.3 ст.2 КАС України) з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.
Разом із цим, у цій справі відповідач не застосував жодних з указаних вище правових процедур підтвердження пільгового стажу, передбачених Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, та не врахував, що доступ до трудових архівів відповідних підприємств є неможливим внаслідок воєнних дій та тимчасової окупації частини території Луганської області.
У даному випадку відповідач повинен був керуватися положеннями ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також пунктами 1, 2, 17, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, та перевірити наявність пільгового стажу на підставі записів у трудовій книжці, показань свідків, даних, наявних у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зокрема, досліджені в судовому засіданні докази дозволяють прийти до однозначного висновку, що спірні періоди роботи має бути зарахований як пільговий за Списком №1, наявність пільгового стажу в період з 19.02.1990 р. по 03.11.1994 р. підтверджується записами в трудовій книжці позивача, а також показаннями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які працювали з позивачем на одному підприємстві, а наявність пільгового стажу в періоди з 19.08.2002 р. по 03.01.2005 р., з 11.01.2005 р. по 22.09.2005 р., з 31.10.2005 р. по 18.03.2006 р. підтверджується записами в трудовій книжці позивача та даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, суд погоджується із запереченням представника відповідача, що уточнюючі довідки про підтвердження наявного пільгового стажу за періоди з 19.02.1990 р. по 03.11.1994 р. та з 19.08.2002 р. по 03.01.2005 р. (а.с.82-84), були видані ВАТ «Первомайське шахтобудівельне управління» 10.02.2016 року, не можна брати до уваги, оскільки вони видані підприємством, яке не перемістилося з тимчасово окупованої території України (зокрема, протягом 2014-2016 років воно не подавало податкову звітність і не сплачувало податки), а тому органи влади України позбавлені можливості перевірити достовірність цих довідок. Однак, як було зазначено вище, пільговий стаж протягом цього періоду підтверджується іншими доказами - записами в трудовій книжці позивача та показаннями свідків.
Суд відхиляє заперечення представника відповідача, який наполягав на тому, що відомості про роботу позивача з 19.02.1990 р. по 03.11.1994 р. відображені в дублікаті трудової книжки, виданої в 1996 році на підставі довідки без номеру від 16.01.1996 р., яка не зберіглася, у зв'язку з чим ці записи не можна вважати належним підтвердження наявності пільгового стажу. При цьому суд виходить з того, що дублікат трудової книжки видано в установленому законом порядку ще в 1996 р., тому суд не знаходить розумних підстав сумніватися в достовірності записів, здійснених діючим підприємством на підставі довідки іншого діючого на той момент підприємства, тим більше, що роботу позивача в Первомайському шахтобудівельному управлінні в указаний період підтвердили двоє свідків, які надали документи, що підтверджують їх роботу на цьому ж підприємстві.
Суд також відхиляє заперечення представника відповідача стосовно того, що період роботи позивача на ТОВ «Інтер-інвест вугілля» неможливо зарахувати як пільговий оскільки з його назви незрозуміло, які види діяльності здійснює це підприємство. Зокрема, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.89-92) основним видом діяльності указаного підприємства було добування кам'яного вугілля.
Таким чином, судом встановлено, що позивач має 25 років 0 місяців 6 днів пільгового стажу, що дає йому право на призначення пенсії на пільгових умовах на підставі ч.1 ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення». З огляду на це, суд приходить до висновку, що дії відповідача по відмові в зарахуванні пільгового стажу та відмові в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах є незаконними, оскільки не відповідають вимогам ст.ст.1, 3, 8, 46 Конституції України, ст.ст.13, 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пунктів 1, 2, 17, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», ст. 14 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у поєднанні зі ст.1 Першого Протоколу до неї, ст.1 Протоколу №12 до указаної Конвенції, пунктів 3, 5, 6, 8 ч.3 ст.2 КАС України.
Це дає підстави задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог; суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Беручи до уваги те, що позов містить вимогу про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в призначенні пенсії, але не містить вимоги про визнання протиправним безпосередньо рішення відповідача про відмову позивачеві в призначенні пенсії за віком, суд з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача вважає за необхідне визнати протиправним також відповідне рішення відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 8, 11, 18, 19, 69-71, 105, 160-163 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Попаснянському районі Луганської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Попаснянському районі Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України у Попаснянському районі Луганської області від 04.04.2016 р. "Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно ст. 14 ч.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" гр. ОСОБА_1".
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Попаснянському районі Луганської області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за ч.1 ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 19.02.1990 р. по 03.11.1994 р., з 19.08.2002 р. по 03.01.2005 р., з 11.01.2005 р. по 22.09.2005, з 31.10.2005 р. по 18.03.2006 р. та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до ч.1 статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 04 квітня 2016 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, повний текст постанови складено 06.01.2017.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Попаснянський районний суд Луганської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя М.В. Мазур
Джерело: http://reyestr.court.gov.ua/Review/63987926 |
