25 лютого 2016 року взяв участь черговому постійно діючому семінарі для працівників юридичних служб територіальних органів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, який був організований відділом реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Луганській області.
В ході заходу розповів присутнім про стандарти щодо захисту права на повагу до приватного та сімейного життя, які були сформовані в практиці Європейського суду з прав людини, роз’яснивши, що сфера застосування ст.8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод є досить широкою та охоплює велику кількість сфер життєдіяльності, зазначивши відповідні приклади з практики ЄСПЛ. Відповідаючи на питання про те, як не допускати в діяльності органів державної влади порушень права на повагу до приватного та сімейного життя, детально зупинився на правилах оцінки різноманітних випадків втручання назване право з точки зору дотримання вимог, визначених ч.2 ст. 8 Конвенції (тест, який передбачає перевірку законності втручання у право людини, наявності легітимної цілі для цього і пропорційності такого втручання наявній легітимній меті).
Під час лекції навів цікаві приклади з розглянутих ЄСПЛ справи проти України. У тому числі зупинився на справах проти України, які стосувалися права на ім'я, як складової частини права на повагу до приватного життя.
Так, рішення в справі «Булгаков проти України» було одним із небагатьох рішень (a judgment), де ЄСПЛ вирішив, що порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не було. Справа стосувалася невдалих спроб мешканця м. Сімферополя змінити в національному паспорті українську форму імені та по батькові «Дмитро Володимирович» на русифікований варіант – «Дмітрій Владіміровіч» (на сторінці, яка заповнюється українською мовою). У своєму рішенні ЄСПЛ відзначив, що для Східно-Слов’янської групи мов (українська, російська, білоруська) є характерним використання різних історичних та етимологічних форм імен (Дмитрий/Дмитро, Павел/Павло, Николай/Микола, Афанасий/Опанас, Дарья/Одарка, Ефим/Юхим, Анна/Ганна, Алексей/Олексій). Але основним мотивом рішення про відсутність порушення з боку держави Україна було те, що заявник не скористався специфічною що заявник не скористався специфічною процедурою внесення змін до імені, яка передбачена українським законодавством.
Факти цієї прави можна прочитати українською мовою в рішенні про прийнятність від 22 березня 2005 року - http://www.khpg.org/. Рішення по суті справи від 11 вересня 2007 року доступне тільки англійською мовою - http://hudoc.echr.coe.int/.
Проте Д.В.Булгаков на цьому не зупинився та спробував за рекомендацією ЄСПЛ скористатися передбаченою законодавством процедурою зміни імен, але знову безуспішно. Після цього він звернувся до іншого міжнародного органу – Комітету ООН з прав людини. На цей раз Д.В.Булгаков переміг і Комітету ООН з прав людини зробив висновок, що одностороннє використання державою в офіційних документах заявника не транслітерованої форми російської імені, а його українського еквіваленту, що склався історично, є необґрунтованим і таким, що порушує ст.17 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права.
(Детальніше див. тут: http://precedent.in.ua. Висновок Комітету на шести мовах, у тому числі російській тут: http://juris.ohchr.org/)
На відміну від справи «Булгаков проти України», у справі «Гарнага проти України» (16 травня 2013) ЄСПЛ встановив порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Ця справа стосувалася скарги заявниці на відмову у задоволенні її заяви про зміну по батькові (вона хотіла взяти по батькові від імені свого вітчима, а не біологічного батька), мотивованої національними органами тим, що новий Цивільний кодекс України, чинний з 1 січня 2004 року, передбачає можливість зміни особою по батькові, тільки якщо її батько змінив ім’я. Вирішуючи справу, ЄСПЛ зауважив, що українська система зміни імен видається доволі гнучкою та особа може змінити своє ім’я, дотримуючись спеціальної процедури, яка передбачає тільки мінімальні обмеження, які застосовуються у дуже конкретних випадках, здебільшого пов’язаних з кримінальним судочинством. У той самий час, як видається, будь-яких ширших міркувань для накладення обмежень на зміну імені особи - таких як точний облік населення або зв’язок носіїв певного імені з сім’єю - державними органами не висувається. За такої ситуації майже повної свободи зміни імені або прізвища особи обмеження, накладені на зміну по батькові, не видаються належним чином та достатньою мірою мотивованими національним законодавством. Крім того, державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Оскільки державні органи не забезпечили балансу відповідних інтересів, про які йдеться, вони не виконали своє позитивне зобов’язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя. На цих підставах ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції.
(Рішення ЄСПЛ українською мовою див.: http://zakon5.rada.gov.ua/).
|
