Персональний сайт М. В. Мазура

Заочне кримінальне провадження. Виступ на конференції

mazur — Thu, 23 Dec 2021 14:11:14 GMT

"Кримінальне провадження за процедурою in absentia" - відео і презентація.

V Київський полілог "Як забезпечити правопорядок в Україні? Проблеми ефективності кримінальної юстиції"

Хто сьогодні є дійсно суддею

rorehov — Thu, 04 Apr 2019 23:18:57 GMT

Бачите, панове, вже кілька років триває т.зв. "судова реформа", яка потроху перетворилася на очевидний для всіх правників фарс. Це прикро. Цінні кадри втратили, пристосуванці лишилися. Безумовно, не всіх і не всі. Але... Загальне враження - огида.

Разом із цим, сьогодні власникові цього сайту 24 канал надав почесне звання "Честь тижня".

Можливо не всі зважають, але варто б було! Адже я, як адвокат, спостерігаю за цими публікаціями уважно. Навіщо? А все просто! Просто має бути не лише для мене, а й для звичайної людини, що не має відношення до судочинства. Просто, зрозуміло і очевидно.

У підручнику з підготовки судових рішень написано щось на кшталт: пишіть рішення так, що б його могла зрозуміти навіть дитина. Є щось у цьому, хіба не так?!

Успіхів Вам, Ваша честь! Нехай буря, але тримайтеся!

https://24tv.ua/spravedlivist_u_sudah_yak_suddya_zmenshiv_pokarannya_pensionerki_z_17_tisyach_do_170_griven_n1136828

Вікторія Матола. Півдня з суддею: як Феміда виглядає зсередини

mazur — Tue, 30 Oct 2018 11:52:32 GMT

Минулий вівторок видався досить цікавим і насиченим, бо з 6-ї ранку до мене завітали журналісти LB.ua та провели зі мною більшу частину робочого дня. Отже, про те, як виглядає рутинна робота судді очима стороннього спостерігача, можете прочитати в матеріалі Victoria Matola

Інтерв'ю Центру досліджень соціальних комунікацій Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського

mazur — Wed, 31 Jan 2018 08:49:13 GMT

Суддя Верховного Суду України М.В. Мазур: Верховний Суд працює над створенням власної структури судового рішення, яка б враховувала весь позитивний міжнародний досвід, у тому числі і європейський, для того, щоб судові рішення були більш вмотивованими і зрозумілими для тих, хто їх читає.

Бесіду провела С. Закірова, канд. іст. наук, ст. наук. співроб. НЮБ НБУВ.

Як змінюється правова система України? Чи вплине на судочинство новий склад Верховного Суду України? З чим пов’язана велика кількість позовних заяв українців до Європейського суду з прав людини? Які особливості роботи суду в зоні проведення АТО? На ці та інші питання про особливості процесу реформування судової системи в Україні відповів суддя Верховного Суду України, кандидат юридичних наук, доцент М.В. Мазур.

Доброго дня, шановний Миколо Вікторовичу! В нашій державі очікування суттєвих реформ у сфері реформування судової гілки влади перетворився фактично на такий собі тренд сучасного розвитку. Натомість, якщо вважати, що повага до правосуддя та віра в нього на рівні суспільної культури – це показник здорової нації, то експерти констатують, що сучасне українське суспільство переживає стан важкої хвороби. На жаль, сьогодні рівень довіри населення України до судових органів критично низький. Однією з причин недовіри громадян до суддівського корпусу аналітики вважають незадовільний рівень комунікації суддів із представниками ЗМІ. За даними громадської організації «Вектор прав людини» та проекту «Суд людською мовою» за результатами всеукраїнського опитування працівників судів за 2017 рік, понад 60% судів за рік не надали жодного коментаря ЗМІ, а у 84% судів обов’язки прес-секретаря виконуються за сумісництвом. Складається враження, що судам нецікаво пояснювати свою позицію суспільству. Прокуратура говорить про те, що вони добре підготували матеріали, слідчі органи звітують про якісне проведення розслідування. Тож виходить, що саме суди виносять погані, з точки зору суспільства, рішення. Але часто буває так, і ми це розуміємо, що суд виніс рішення відповідно до тієї статті, яку передбачено матеріалами прокуратури, і санкція іншою бути просто не може. Так чому суди не пояснюють свою позицію? Чи не вважаєте Ви, що комунікація представників судової влади з громадськістю може змінити суспільні настрої? Що для цього варто зробити?

Так, я вважаю, що питання комунікації є надзвичайно важливим загалом, і в тому числі щодо відновлення довіри суспільства до судової влади. Дійсно, надзвичайно важливо, щоб судова влада в цілому і окремі суди мали певні комунікаційні стратегії для того, щоб суди не займали пасивну позицію у цьому питанні. Це дуже актуально ще й тому, що, наприклад, в Києві за якоюсь резонансною справою журналісти шукають інформацію і, як це часто буває, їм важливо показати певний негатив для того, щоб на суспільному резонансі отримати максимальну кількість переглядів на сайтах чи мати іншу зацікавленість аудиторії. Натомість по справах, які могли б створити позитивний імідж органам судової влади, це вже не так цікаво журналістам, бо хороші новини не так активно читають і переглядають, і вони не піднімають рейтинги ЗМІ. Тому суди мають займати більш активну позицію у питанні комунікації і самі доносити таку інформацію до громадськості. Тим більше, що зараз є інструменти, які дозволяють це зробити. Це і інтернет ресурси, і веб-сайти судів, і фейсбук, й інші можливості, тобто є платформи, які дозволяють висвітлювати власну позицію в тому числі і представникам судової влади з тих чи інших питань. Тому що сьогодні часто громадяни не розуміють, чому в тому чи іншому випадку приймаються саме такі конкретні рішення. Бувають ситуації, коли суд приймає рішення про виправдання особи, і в суспільстві поширюються думки про несправедливість рішення чи навіть корупційну складову. Але насправді у судді дійсно не було іншого вибору щодо прийнятого рішення, оскільки цього вимагав закон. Таке рішення могло бути результатом підготовлених матеріалів справи. Це могла бути і недостатність доказів, чи певна халатність однієї із сторін у процесі під час доказування, чи щось тому подібне. Тому ці питання мають широко висвітлюватися, і судова влада має, очевидно, проявляти значно більшу активність з метою відновлення довіри суспільства.

Наступне питання, скоріше за все, для Вас буде очікуваним, оскільки ми знаходимося у стінах такої поважної інституції як Верховний Суд. Ви, як і всі судді нового Верховного Суду, пройшли дуже серйозний відбір, процедуру якого позитивно оцінюють більшість і українських, і закордонних експертів. Внаслідок нової процедури обрання членів Верховного Суду України цей суддівський орган має найвищий рівень довіри суспільства. Натомість сьогодні майже усі говорять про те, що склад Верховного Суду, начебто, не зовсім суддівський. За словами міністра юстиції Павла Петренка, чверть кандидатів, які пройшли до нового Верховного Суду, ніколи не працювали в судовій системі – це адвокати або вчені. Як ви вважаєте, чи вплине на якість роботи нового Верховного Суду змінена структура і наявність у складі суддів ВС науковців і адвокатів?

Ми вже місяць як почали роботу, тобто почали здійснювати правосуддя, і цей період вже показав, що ті нові люди, які прийшли до Верховного Суду, не маючи досвіду суддівської роботи, нормально адаптувалися до нових умов. Я не бачу проблем організаційного характеру, які б заважили їм здійснювати правосуддя на рівні з тими, хто вже мав відповідний досвід. З іншого боку, можу сказати, що за цей місяць у нас уже виникла ціла низка проблемних питань з точки зору застосування права (процесуального та матеріального), по яких люди, які прийшли з наукової чи адвокатської сфери відстоюють свою позицію. Це певним чином впливає на загальну думку всього колективу щодо тих чи інших питань. На даний час конкретних прикладів навести ще не можу, оскільки спочатку мають бути ухвалені рішення, які й покажуть позицію Верховного Суду, але ці дискусії щодо принципових проблем застосування права вже тривають. Переконаний, що поєднання досвіду тих, хто раніше був суддею в касаційній інстанції, тих, хто раніше працював у судах апеляційної чи першої інстанції, а також тих, хто до цього взагалі не був суддею, але мав науковий або адвокатський досвід, дозволить забезпечити розумний баланс між тими підходами, які були випробувані часом і підтвердили свою ефективність, і певними новими ідеями, що обумовлені суспільними змінами останніх років.

Важлива проблема, яка сьогодні дуже хвилює суспільство, і особливо юридичну спільноту, пов’язана із новим процесуальним законодавством України. Багато хто з фахівців, у тому числі й суддів, нарікають на те, що нові процесуальні кодекси почали діяти аж занадто швидко, враховуючи кардинальність і суттєвість новацій – з 15 грудня 2017 р. У зв’язку з цим виникло багато проблем і питань щодо недостатньої підготовки і судів (навіть технологічно й організаційно), і суддів.

Наявні непоодинокі випадки, коли сторони змушені вносити зміни у документи по справах, провадження в яких вже розпочато, оскільки суд вимагає, так би мовити, уточнити матеріали справи відповідно до новел законодавства.

При цьому, інші зміни в процесуальному судочинстві стосовно представництва в суді виключно адвокатами не поширюватимуться на справи, рішення по яких було розпочато до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції (щодо правосуддя)». Процесуальне представництво в такій категорії справ здійснюватиметься за правилами, які діяли до набрання чинності вказаним законом до ухвалення остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню (п. 11 ст. 16-1 Перехідних положень Конституції України). Отже, маємо ситуацію, коли дві новели вводяться у судочинство за різними правилами.

Як Ви вважаєте, чи не стане це причиною штучного відтермінування розгляду справ або погіршення якості правосуддя? Як змінити таку ситуацію?

З приводу нових процесуальних кодексів України, слід зазначити, що вони дійсно ознаменували собою надзвичайно сильну трансформацію судового процесу. І сама по собі ця трансформація є довгоочікуваною, оскільки ми довго говорили про необхідність відійти від старих радянських традицій до нових європейських засад судочинства. І власне ці кодекси стали переходом від інквізиційного або частково інквізиційного процесу (навіть коли ми говоримо про цивільне чи адміністративне судочинство) до справді змагального процесу. Звичайно, той факт, що вони набрали чинності досить швидко, ускладнює на першому етапі роботу суддів і учасників процесу. Наприклад, я на Пленумі пропонував відтермінувати початок роботи Верховного Суду хоча б на три-чотири тижні для того, щоб дати можливість більш детально ознайомитися з новим законодавством. Однак я поважаю і розумію рішення більшості суддів Верховного Суду про початок роботи з 15 грудня 2017 р., адже діяльність судів касаційної інстанції на той момент фактично була паралізована. Відповідно саме до цієї дати було прив’язано початок дії нових процесуальних кодексів. Натомість я можу сказати, що зазначені проблеми, є складнощами виключно перехідного періоду. Вони неминучі, і з такими складнощами стикнулися б учасники процесу і через місяць, і через два, і через півроку, якщо б кодекси вступали в дію пізніше. Такі швидкі й істотні зміни вже траплялися в українському законодавстві. Наприклад, 6 липня 2005 року був прийнятий Кодекс адміністративного судочинства України, який був офіційно опублікований 17 серпня 2005 року, а набрав чинності уже 1 вересня цього ж року. Тоді також судді і учасники судових процесів змушені були швидко пристосовуватися до нових реалій, але сьогодні про ці складнощі вже забули, і я думаю, що через декілька років нові процедурні правила стануть звичними, а проблеми перехідного періоду вже не будуть згадуватися. Я думаю, що ті, хто працюють в юридичній сфері – це люди кваліфіковані, з вищою освітою, і вони мають досить швидко адаптуватися до нового законодавства, і тому я переконаний, що ми разом – судді, адвокати, інші учасники процесу – розберемось і зможемо успішно подолати ці проблеми перехідного періоду.

Продовжуючи тему про поступове наближення української судової системи до європейських традицій права, давайте звернемо увагу на наступне. Україна традиційно вважається країною романо-германської системи права, де прецедент не виступає джерелом права. Натомість сьогодні у нас активно використовуються суддями прецеденти Європейського суду з прав людини, а у новому законі про процесуальні кодексі визнається використання практики Європейського суду з прав людини в якості джерела права. Миколо Вікторовичу, на Ваш погляд, як науковця, кандидата юридичних наук, чи можна вважати це поступовим відходом від існуючої системи права в Україні?

Насправді я вважаю, що хоча це і є відходом від того, що ми звикли називати романо-германською правовою системою, але ці процеси тривають доволі давно. У країнах романо-германської правової системи протягом багатьох десятиліть можна спостерігати посилення ролі судової практики, а в країнах англосаксонської правової системи – ролі законодавства. Тобто, останнім часом ми спостерігаємо активні процеси зближення правових систем за їх основними ознаками, у томі числі в питанні визначення тощо, що визнається джерелом права. Це означає, що в романо-германській правовій системі збільшується роль прецеденту, в англосаксонській правовій системі – законодавства як джерела права. І те, що ми повинні керуватися практикою Європейського суду з прав людини, я розглядаю виключно як позитивний момент. Справа у тім, що Європейський суд з прав людини сьогодні утворює і формує передові стандарти у галузі захисту прав людини, і, на мій погляд, у нас немає підстав не застосовувати цю практику.

Україна, за відомостями Міністерства юстиції, знаходиться на п’ятому місці за кількістю справ, що розглядаються в Європейського суді з прав людини. Натомість за інформацією правозахисників у 2016 році ми були на другому місці по кількості поданих скарг, а у 2017 р. вже на першому, обійшовши навіть Росію, яка традиційно тримала першість у цьому рейтингу. Як Ви вважаєте, чим пояснюється така негативна тенденція щодо звернень до ЄСПЛ?

Така тенденція пов’язана з наявністю деяких системних проблем у правовій сфері України, і однією з найбільших проблем є відсутність ефективного механізму виконання судових рішень. Тобто, найбільша проблема в Україні не в судах, а у механізмі виконаннях їх рішень. Причиною того, що до недавнього часу ми знаходилися на першому місті по кількості поданих скарг, було те, що в Європейський суд з прав людини українцями було подано біля 12 тисяч заяв тільки стосовно невиконання рішень національних судів. Має місце ситуація, коли суди задовольняють вимоги позивачів про стягнення певних сум, що в першу чергу стосується позовів до держави та державних підприємств, а саме: заборгованість по зарплаті чи будь-яка інша заборгованість, але держава не виконує судові рішення через відсутність фінансування чи з інших причин. Отже, лише тільки одна ця проблема призвела до появи 12 тисячі скарг-заяв у ЄСПЛ. І ми перемістилися на кілька сходинок вниз у цьому рейтингу тільки після того, як Європейський суд з прав людини у справі «Бурмич та інші проти України» виключив ці 12 тисяч справ з реєстру, посилаючись на те, що Україна повинна сама вирішувати цю системну проблему. Річ у тім, що далі не було сенсу множити ці справи, які роками Європейський суд приймав до розгляду і виносив рішення, а вони не мали системного ефекту в Україні. Відтак проблема виконання судових рішень – це одна з тих проблем, які необхідно вирішувати якомога скоріше, оскільки немає ніякого сенсу в правосудді, якщо судові рішення не виконуються. Така ситуація вимагає реформи системи виконавчого провадження в Україні, і перші кроки на цьому шляху вже зроблені. Я маю на увазі запровадження інституту приватних виконавців, хоча це і не вирішить усіх проблем.

Загалом як Ви оцінюєте інститут приватних виконавців в Україні, оскільки у суспільстві існують прямо протилежні точки зору щодо нього?

Я не можу давати ґрунтовних оцінок, бо я не є фахівець у галузі виконавчого провадження, оскільки ніколи не працював у цій сфері. Завдання суду закінчується дещо раніше, але, на мій погляд, певний позитивний аспект буде мати місце. Тут виключно важливим постає питання мотивації. Якщо людина вважає, що приватний виконавець здатен більш ефективно виконувати ті чи інші рішення, то чому б не надати можливість стягувачу скористатися такою нагодою. З іншого боку, їх повноваження обмежені певними категоріями справ, і тому інститут приватних виконавців не буде панацеєю. Ця новела не вирішить системної проблеми щодо стягнення заборгованості там, де відповідачем є держава, державні підприємства чи інституції. Я знаю, що над цією проблемою працюють, у тому числі й уповноважений у справах Європейського суду та в цілому Міністерство юстиції. Вони намагаються зробити аудит всіх судових рішень, яких дуже багато – десятки чи сотні тисяч, і визначити механізми, які б дозволили цю проблему вирішити. Але коли будуть конкретні результати – це питання до Міністерства юстиції України.

І ще одне питання стосовно ЄСПЛ. Я знаю, що Ви давно, ще з тих пір, коли були науковцем і працювали викладачем в університеті, ґрунтовно вивчаєте практику ЄСПЛ. Ставши суддею, Ви вже не просто аналізуєте роботу цією поважної судової інституції, але й активно використовуєте її під час вирішення судових справ.Сьогодні в юридичній спільноті лунають думки про необхідність переходу нашого судочинства на аналогічні за формою рішень ЄСПЛ рішення українських судів? Чи підтримуєте Ви такі ідеї?

Відповідаючи на це питання, я би зазначив, що частково підтримую такі ініціативи. Насправді рішення Європейського суду з прав людини мають свою специфіку, і, на мій погляд, немає сенсу повністю її запозичувати. Річ у тому, що в Україні ми розглядаємо справи у дещо іншому контексті. Європейський суд не є судом фактом у тій мірі, як національні суди. Відтак запозичувати структуру його рішень, так би мовити, під копірку не варто. Але з початком роботи нового Верховного Суду, було створено Робочу групу щодо розробки нової структури судового рішення. Ця Робоча група плідно працює, і ми намагаємося розробити єдиний стандарт, який би врахував позитивний досвід як Європейського суду з прав людини, так і власне особливості нашого законодавства і судочинства. Відповідно ми намагаємося створити власну структуру судового рішення, яка б враховувала весь позитивний міжнародний досвід, у тому числі і європейський, для того, щоб судові рішення були дійсно більш вмотивованими і зрозумілими для тих, хто їх читає.

Миколо Вікторовичу, до обрання на посаду судді Верховного Суду, Ви працювали суддею Попаснянського районного суду Луганської області в зоні проведення АТО. Ви зсередини добре знаєте усі проблеми цієї ланки українського судочинства. Сьогодні на цьому рівні судочинства відчувається величезний кадровий голод. На початок грудня 2017 р. в українських судах вакантні близько 1000 суддівських посад. Зростає кількість місцевих загальних судів, де немає жодного судді. Наприклад, на Черкащині не вистачає суддів у 80% місцевих загальних судів. Як, на Ваш погляд, швидко вирішити проблему нестачі кадрів для нижчої ланки судової системи України?

Проблема кадрової нестачі суддів в Україні, дійсно, є дуже назрілою і важливою. Багато суддів останнім часом пішли у відставку, тож нестача кадрів відчувається дуже гостро. І ця проблема нестачі кадрів актуалізує іншу проблему – надмірного навантаження на працюючих суддів. При тому, що судді працюють буквально з ранку до ночі, і в вихідні, і у світкові дні, але вони фізично не встигають опрацювати такий масив справ, які накопичуються в судах. Кожна справа – це вкрай важливі для людей питання, адже інакше вони б не зверталися до суду, тож суддя має вивчити матеріал, виписати судові рішення, все це потребує часу. Але є певні фізичні обмеження, які неможливо перевищити за найсумліннішого ставлення судді до своєї роботи. Тож, звичайно треба вирішувати цю проблему, бо у нас сьогодні вже є суди, які залишилися взагалі без суддів. Останнім часом з метою часткового вирішення цієї проблеми законодавство зазнало певних змін для того, щоб дозволити тимчасово переводити на вакантні посади суддів з інших регіонів.

Крім того, важливим кроком на цьому шляху можна вважати проведення реформи щодо створення окружних судів. Це також дозволить частково вирішити зазначену проблему, оскільки якщо раніше було три суди, в одному з яких взагалі не залишилося суддів, то тепер три суди об’єднуються в один, завдяки чому хоча б і в сусідньому місті, але суддя буде працювати. Сподіваюся, що це дозволить уникнути ситуації, коли цивільні справи лежать роками в судах без суддів, очікуючи призначення нових вершителів правосуддя.

До того ж активно ведеться робота щодо набору нових суддів. Я знаю, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України дуже серйозно працює для того, щоб поряд із процедурами кваліфікаційного оцінювання чинних суддів провести новий конкурс для так званого ІТ-суду, а також добір на посади суддів у суди першої інстанції.

На жаль, я не думаю, що це питання може бути вирішено протягом одного року. Думаю, що ця проблема буде існувати ще 2-3 роки, але сподіваюсь, що хоча б протягом цього періоду вона буде вирішена. Бо це дійсно питання тривалості розгляду судових справ і загалом доступу громадян до правосуддя.

І продовжуючи зазначену тему, чи не вважаєте Ви, що запровадження новим процесуальним законодавством судової медіації частково зможе сприяти вирішенню проблеми кадрової нестачі суддів. Зокрема, частина справ можуть бути вирішення ще до початку судового розгляду. Чи поділяєте Ви думку окремих суддів, що до судової медіації можна було б залучити не тільки суддів, які і так мають занадто високе навантаження, про що ми вже говорили, а й професійних медіаторів, які зможуть взяти на себе певну категорію справ?

Я дуже позитивно відношусь до цієї ініціативи і новації законодавства. Судова медіація відповідає принципу «Поганий мир кращий за добру війну». У своїй практиці, хоча інституту медіації раніше офіційно не було, я завжди намагався роз’яснити сторонам, що вони можуть досягти мирної угоди до початку розгляду справи. Я пояснював сторонам, що краще домовитися, якщо це можливо, оскільки рішення суду може бути на корить будь-якої зі сторін конфлікту, і вони наперед не знають, яким буде рішення суду. Тим краще буде для обох сторін, якщо вони можуть вирішити ситуацію на добровільних началах, від цього виграють обидві сторони. У деяких випадках, навіть без моєї активної участі, а лише після такого роз’яснення, сторонам конфлікту вдавалося домовлятися, укладалися мирові угоди, і спір вирішувався без фактичного проведення судового засідання.

Тож, якщо законодавець надав можливість судам проявляти більш активну позицію, і суддям брати участь у процесі як медіаторам, на мою думку, це позитивні зміни. Такі механізми в принципі дозволять, у тому числі, судді-медіатору поодинці спілкуватися з кожною стороною, щоб погасити певні негативні емоції, які мають сторони, і пояснити їм можливості добровільного врегулювання конфлікту. Тим не менш сторони не позбавлені можливості відмовитися від медіації, і, відповідно, далі продовжувати судовий спір у загальному порядку. Також я думаю, що в перспективі непогано було б дійсно розробити механізми залучення професійних незалежних медіаторів. Це б знизило навантаження з судової системи, але, зрозуміло, що необхідно розробити механізми стимулювання сторін до медіації. Це варто зробити, оскільки недостатньо просто сказати сторонам, що вони мають право звернутися до медіатора, бо довіри до медіаторів сьогодні у суспільстві значно менше, ніж до суддів. Хоча і кажуть, що громадяни не довіряють судам, натомість якщо виникає будь-який важливий спір, люди йдуть саме до судів, а не до третейських чи якихось інших інституцій. Тому я вважаю, що треба зробити певні заохочувальні стимули. Як варіант, наприклад, може бути ситуація, коли медіатор отримує виплату розміру судового збору, який сплатила особа при зверненні до суду, якщо він зможе вирішити дане спірне питання. Тобто, це дозволить заохотити медіатора, разом з тим це не буде обтяжливо для сторін, оскільки вони вже сплатили судовий збір. Або законодавством можуть бути запроваджені будь-які інші стимули. У всякому разі я вважаю, що ідею судової медіації необхідно далі реалізовувати і впроваджувати у наше законодавство і практичну діяльність.

Миколо Вікторовичу, як Ви вважаєте, враховуючи ваш власний досвід, які особливості у діяльності суду в зоні проведення АТО?

З приводу роботи судів у зоні проведення Антитерористичної операції я вважаю, що у глобальному вимірі вони, мабуть, повинні працювати так само, як і будь-які інші суди в Україні. Але в реальності певна специфіка зони АТО все ж таки є. Є певні категорії справ, які обумовлені специфічною ситуацією, яка там сталася. Відтак у зоні проведення АТО бувають справи, яких практично не буває у жодному іншому регіону України. Їх особливість пов’язана з участю осіб, які проживають на тимчасово непідконтрольній території України. До недавнього часу українське законодавство майже не враховувало цю специфіку, тож були певні складнощі з викликом осіб, які проживають на непідконтрольних територіях. Після вступу в юридичну силу нових процесуальних кодексів набули чинності нові норми, які визначають особливий порядок виклику до суду таких осіб, і порядок набрання чинності рішень у справах, де відповідачами виступають особи, які проживають на непідконтрольних територіях. Зокрема, я говорю про можливість виклику до суду через портал судової влади. Я вважаю це позитивом, тому що раніше використовувався загальний механізм виклику до суду через публікацію оголошення у газеті «Урядовий кур’єр», яку, очевидно і зрозуміло, на непідконтрольних територіях не продають. Тому той факт, що виклики відбуваються через інтернет, дає можливість особі, яка сумлінно ставиться до своїх обов’язків і може передбачати, що до неї можуть позиватися з певних питань, відслідковувати через інтернет чи не викликають її до суду, у тому числі, подивившись відповідний сайт або просто написавши своє прізвище в пошуковій системі.

І наприкінці нашої бесіди. Ви вже доволі довго працюєте суддею, тож бачите судову систему України, так би мовити, не ззовні, як представники експертного середовища, а зсередини. То чи можете Ви виділити вкрай важливу й актуальну проблему реформування судової системи в Україні, яку оминають журналісти, експерти, аналітики?

Відповідаючи на це питання, я би назвав кілька питань чи проблем, які можна було б вирішити на рівні законодавства, що породжують певну неоднозначність у судовій практиці. Верховний Суд, я думаю, найближчим часом буде вирішувати ці проблеми, але це ситуація, коли Верховний Суд має подолати неузгодженість, або навіть прогалини українського законодавства. На мій погляд, було б краще, якби сам законодавець їх виправив. Я б не хотів називати конкретні правові проблеми, оскільки щодо них зараз тривають дискусії в самому Верховному Суді, і остаточні рішення ще не винесені. Відносно процесу, на мій погляд, потребує вдосконалення процедура касаційного розгляду кримінальних проваджень у касаційному кримінальному суді, тому що нові процесуальні кодекси здебільшого змінили процедуру у цивільному, адміністративному і господарському процесах, і майже не змінили процес кримінальний на рівні касації. У цьому я також бачу певні питання, які можна було б оптимізувати на рівні касації, аби збільшити пропускну спроможність власне Верховного Суду для того, щоб судді могли переглядати більшу кількість проваджень за менший час. Це наприклад, може бути ідея письмового провадження в кримінальному касаційному суді. Адже якщо зараз відкривається провадження, то Верховний Суд повинен викликати представників сторін і лише у випадку, якщо вони заявлять відповідне клопотання про письмовий розгляд. Але на практиці учасники судового провадження, якщо вони не бажають брати участь у розгляді, просто не з’являються і ніякі клопотання не заявляють. Така процедура суттєво збільшує термін розгляду справи, тому що треба виконувати усі процедурні моменти, пов’язані з викликом осіб, очікуванням підтвердження про те, чи отримали сторони повідомлення і так далі. Я думаю, що дуже багато справ можна було б вирішити у порядку письмового провадження, коли сторона письмово викладає своє бачення, свої аргументи, і суд їх може розглянути і оцінити цілком об’єктивно. Це б заощадило дуже багато часу. Це один варіант.

Крім того існують невеликі, дуже незначні проблеми, пов’язані з процесом, у тому числі і на рівні касаційної інстанції. Вносячи зміни до закону, законодавець визначив, що зараз касаційний кримінальний суд остаточні рішення оформлює у вигляді постанови, як і інші касаційні суди. Але там, як я уже сказав, відбулася повна трансформація процесу, а у нас лише в окремі статті внесли зміни. І законодавець забув, наприклад, внести зміни до статті, яка регулює можливість оголошення вступної та резолютивної частини рішення у процесі. Тобто, бувають такі невеликі непорозуміння, коли в одну статтю внесли зміни, а в іншу – ні, і це породжує певні проблеми тлумачення норм права. Звичайно, вони можуть бути подолані і під час застосування законодавства, його тлумачення, у тому числі системного, хоча краще б було не допускати таких ситуацій і непорозумінь.

Дякую Вам за цікаву і змістовну бесіду.

Джерело: http://nbuviap.gov.ua

Перший місяць роботи в ККС ВС. Чим займаються судді?

mazur — Thu, 18 Jan 2018 08:59:16 GMT

Інтерв'ю Цензору (9 листопада 2017 року)

mazur — Thu, 09 Nov 2017 08:30:57 GMT

О.Москалюк

"Цензор.НЕТ" пропонує до вашої уваги інтерв’ю із суддею Попаснянського райсуду Луганщини Миколою Мазуром, який є одним із кандидатів до Верховного Суду.

Микола Мазур – суддя Попаснянського районного суду Луганської області, який не залишив місто Попасна, коли там почалися обстріли. Зізнається, що тримала робота. Зараз у нього закінчився п’ятирічний термін судді першої інстанції. Тому без проблем може переїздити до Києва, коли почне функціонувати Верховний Суд, куди Мазур пройшов за конкурсом.

"НАВАНТАЖЕННЯ В СУДІ ПІД ЧАС БОЙОВИХ ДІЙ БУЛО РІЗНИМ"

- Ви – претендент на посаду судді Касаційного кримінального суду при Верховному Суді. Чому обрали саме цей напрямок? Ви ж під час роботи розглядали справи, пов’язані не лише із криміналом.

- Справді, у суді першої інстанції у мене немає жодної спеціалізації. Тобто я розглядаю як кримінальні, так і цивільні та адміністративні справи, які належать до компетенції місцевих загальних судів. На співбесіді під час конкурсу я говорив: "Якби була можливість подати документи до кількох судів, я, мабуть, так би і вчинив". Але потрібно було обрати один напрямок. При виборі я зважав на свою попередню наукову діяльність. У мене є досвід у сфері кримінального права. Разом із іншими вченими Луганського регіону ми написали великий (академічного рівня) навчальний посібник з кримінального права. Це і стало вирішальним при виборі суду.

- Ви працюєте суддею Попаснянського районного суду Луганської області. Я читала, що в період 2012-2016 років розглянули 2267 справ і матеріалів, з яких 572 – саме кримінальні...

- Чесно кажучи, я не дивився свою статистику (посміхається. – О.М.).

- За час війни кількість кримінальних справ збільшилася?

- Взагалі навантаження під час бойових дій було різним. Дивіться, як все відбувалося. Ми мали звичайне навантаження до липня 2014 року. Наприкінці місяця почалися бойові дії у Попасній та прилеглих районах. Відповідно, у серпні спостерігався різкий спад кількості справ...

- Бо було не до судів.

- Так. Люди, які звикли до мирного життя, в якийсь момент опиняються посеред війни. Звичайно, багато хто виїхав. А ті, хто залишився, не знали, як себе поводити. Ми були на роботі в суді, але люди не з’являлися, а справи майже не надходили. Хоча восени 2014 року місто Попасна періодично потрапляло під обстріли, ситуація в суді почала потроху вирівнюватися. Десь із листопада навантаження повернулося приблизно до звичайного рівня, бо люди адаптувалися до того, що відбувається.

- Звикли до війни?

- (Киває. – О.М.) Пам’ятаю, як ішов з роботи після одного із обстрілів. Дивлюся – дим, а неподалік діти грають у футбол. Це якийсь сюрреалізм, в який самому було важко повірити. Однак такою була реальність. Тому не дивно, що люди тоді знову почали звертатися до судів для вирішення своїх питань. Тим більше, населення району збільшилося у зв´язку з тим, що нам Верховна Рада своєю постановою додала до меж Попаснянського району деякі території, які раніше належали до Перевальського району. Це, по-перше, Чернухіно, яке знаходиться за містом Дебальцеве. Хоча у нас навіть не було спільного проїзду. Щоб туди потрапити, потрібно було виїжджати у Донецьку область та їхати через Дебальцеве. По-друге, частина Слов’яносербського району, а також населені пункти, що адміністративно належали до міста Первомайськ, яке жило під окупацією. Це ті території міського типу, де було багато мешканців. Мабуть, за рахунок цього й навантаження швидко вирівнялося.

Потім з середини січня 2015 року почалася найбільш гостра фаза жорстоких боїв за Дебальцеве. Попасна знаходиться неподалік від нього. Я не знаю, з якою метою, але терористи дуже сильно на той час обстрілювали й нас. Війна у місті досягла свого піку. Тому виїхало набагато більше людей, аніж влітку 2014-го. Однак наш суд продовжував працювати. Правда, не у звичайному режимі. Дехто із працівників нашого апарату також поїхали. Інші для цього не мали коштів, тому залишилися...

- А ви чому не виїхали?

- Мене тримала робота. Ми, насправді, думали, чи припиняти функціонування суду. Деякі із тих, які знаходилися у прилеглій зоні (як і наш), закрилися. Але ми усвідомлювали: якщо також так вчинимо, то регіон залишиться без правосуддя.

- Але ж це було небезпечно. У вас мав спрацювати інстинкт самозбереження.

- Ми ж сподівалися на те, що така ситуація триватиме недовго! З одного боку, не хотіли залишити район без суду, з іншого – розуміли, що питання безпеки, в тому числі, для учасників процесу є важливим. Не можна змушувати людину їхати до Попасної під обстріли, щоб бути на засіданні. Тому тоді ми між собою домовилися: якщо ситуація затягнеться більше, аніж на два місяці, будемо приймати рішення про припинення роботи. На щастя, усе тривало близько місяця. Останній активний обстріл у нас відбувся одразу після других Мінських домовленостей. Потім мали місце лише одиничні обстріли. Хоча, звичайно, досі є випадки, коли стріляють по районах, які наближені до блокпостів.

- У 2014-му був активний рух за так звану "ЛНР". До вас, як до судді, ті "активісти" приходили?

- Ні. Знаєте, в той час у нас із Києва взагалі не було ніяких установок, як діяти. От що робити в такій ситуації? Припиняти роботу? Яке ми мали право? Є закон, який визначає, що суд має діяти. От ми й працювали, сподіваючись на те, що до нас ніхто не прийде. На щастя, так і не завітали. Мабуть, тому, що суд – це не силовий орган. Для них ми не становили фізичної загрози. Навіть якби ухвалили певне рішення, яке б їм не сподобалося, то що ми можемо зробити проти людей із автоматами?! Хоча я чув, що в деяких районах до суддів таки приходили.

- А взагалі за час вашої роботи суддею, чи були випадки, коли вам погрожували?

- Ні, погроз не було.

- Чи весь час війни у вас на суді висів прапор України?

- Звичайно! Вся атрибутика була. Є й досі.

"НОВИЙ СУДДЯ ВС БУДЕ ОТРИМУВАТИ ЗА МІСЯЦЬ ТРОХИ МЕНШЕ, АНІЖ МОЯ НИНІШНЯ РІЧНА ЗАРПЛАТА"

- У вас досить скромна декларація: дохід в 187 тисяч, у дружини - 38 тисяч...

- Це якщо із податками. "Чистими" - менше (посміхається. – О.М.).

- Ще дві квартири, одна з яких службова, і два авто не VIP-класу. Збережень немає. Якщо чесно, дивує, оскільки, в основному, судді - досить забезпечені люди.

- Я вам зараз розкажу про ці дві квартири. Певний час я жив із батьками в селі в Попаснянському районі. Потім 2012-го був призначений суддею. В принципі, я Попасну завжди розглядав, як тимчасове місце роботи, тому що планував після того, як відпрацюю передбачений законом п’ятирічний термін, пробувати переходити до апеляційної інстанції (тоді про Верховний Суд навіть не думав). Тому купувати тут житло мені просто не було сенсу. Знаючи мою ситуацію, голова суду запропонувала звернутися до місцевої ради, щоб мені надали службове житло. Так і зробили. Відповіли: "Є лише помешкання у непридатному до життя стані. Якщо ви за свій рахунок його відновите, будь ласка". Ми порадилися із дружиною. На той момент курс долара був зовсім іншим, тому при моїй зарплаті в 10 тисяч гривень ми могли витратити близько 30-40 тисяч на ремонт. Тому погодилися. Отримав ордер на житло у жовтні 2013-го. Я на той момент купив у кредит машину. Тому ми вирішили: як тільки його виплачу, з весни 2014-го почнемо ремонтні роботи. Однак ви пам’ятаєте, що тоді почалося. Тобто я так і не в’їхав у ту квартиру. Вона досі знаходиться у непридатному для життя стані. Після того, як курс долара змінився, вартість ремонтних робіт значно виросла – зараз вона чимала. Тому вкладати сюди особисті кошти немає сенсу. Я витратив би приблизно свою річну зарплату, щоб пожити там рік.

А друга квартира – це та, яку я зараз орендую. Вона теж не моя. Прописаний я у службовій. Бо виписатися мені просто нікуди, адже батьківський будинок, де я раніше проживав, залишився на окупованій території...

- А батьки де?

- Вони виїхали. Теж зараз живуть на орендованій квартирі у Попаснянському районі.

- Повертаючись до теми доходів, чи були випадки, коли вам пропонували хабар?

- Я не знаю, що собі потрібно думати, щоб прийти до судді та прямо запропонувати йому хабар…

- Чому ж?! Є такі випадки. Ще й через адвокатів часто вирішують питання.

- Були лише натяки. Запитували: "А що зробити, щоб було рішення?" Мені було достатньо сказати: "Нічого. Готуйте на засідання аргументи та докази". Такі натяки відсікаєш, і далі вже пропозиції не надходять, бо люди розуміють, що суддя не йде на контакт.

- Тепер у суддів Верховного Суду заробітна плата буде дуже високою – близько 200 тисяч на місяць. Мінімалка в країні – 3200, а пенсії у декого – ще вдвічі менші. Вижити на такі кошти майже нереально. Чи справедливо в такій ситуації призначати такі високі зарплати для ВС?

- Дійсно, рівень життя суспільства здебільшого надзвичайно низький. Я погоджуюся із вами, що складно зрозуміти, як люди виживають на три тисячі гривень доходу. Наприклад, моя зарплата судді до того, як я склав кваліфіспит, була 12 тисяч гривень. Порівняно з 3200, це, в принципі, непогано. Але, певне, саме такою мала б бути мінімалка, щоб люди могли жити без шику, однак більш-менш нормально. Тому, звичайно, я погоджуюся, що майбутня зарплата суддів Верховного Суду порівняно із мінімальною - зависока.

З іншого боку – логіка тут є. Знаєте, у 2010 році, коли я ще працював викладачем, до нас із лекцією приїжджав суддя Земельного суду штату Квінсленд Австралії Пол Сміт із лекцією, про те, як боротися із корупцією. Я запитав: "Скажіть, будь ласка, скільки ви заробляєте?" Він відповів: "Приблизно 300 тисяч австралійських доларів на рік". Це десь 270 тисяч американських доларів. Ще він зізнався: "Я отримую більше, аніж мені потрібно. Мені не цікаві будь-які питання, які можна було б вирішити за додаткові гроші". Тому, думаю, коли йдеться про людей, які займають найвищі посади у будь-якій гілці влади, то зарплата має бути такою, щоб у них не виникало спокуси вирішувати свої повсякденні проблеми. Я розумію, що є люди, яких і це може не задовольнити, яким все мало. Тому до високої зарплати потрібно додати якісну роботу правоохоронних органів...

- Судді мають відчувати страх?

- Звичайно. Не буде батога - пряник не допоможе. Уявіть ситуацію: дати суддям Верховного Суду зарплату 3200. Ви повірите, що вони будуть чесно працювати на одну заробітну плату? Я б у такому випадку туди на роботу не пішов.

Так, та зарплата, яку передбачив законодавець, для мене видається фантастичною. Новий суддя ВС буде отримувати на місяць трохи менше, аніж моя нинішня річна зарплата. Чи повинна вона бути такою? Це питання до Верховної Ради. Вона визначилася. Але треба розуміти, що низька заробітна плата уже до добра не довела. Така ситуація склалася саме через те, що, починаючи із 1990-х років, у всіх секторах були надзвичайно малі зарплати. Відповідно, люди почали користатися своїм службовим становищем. Поступово це увійшло у норму. Зараз, куди не подивися: в суді, правоохоронних органах та лікарнях і так далі, це досить поширене явище. Його потрібно лікувати тим методом, про який я сказав: батогом і пряником.

- У Адміністрації Президента обіцяють, що Петро Порошенко скоро підпише Указ про призначення 111 суддів ВС. Громадська рада доброчесності радила йому не робити цього, поки в судовому порядку не буде прийнято рішення стосовно порушень, що мали місце під час конкурсу. Чи не стало це причиною того, що процес затягується? Як ви взагалі поставилися до цієї ситуації?

- Законом визначений порядок дій Президента, коли йому надходить подання від Вищої ради правосуддя – Глава держави не має права не підписувати Указ, навіть якщо отримає якусь негативну інформацію по якомусь із кандидатів. Просто має переадресувати її компетентним органам. Але протягом 30 днів Президент повинен видати Указ про призначення суддів на підставі подання.

Щодо затягування... Важко сказати, чому так відбувається. Вважаю, що треба враховувати і необхідність попередньої підготовки до старту роботи Верховного Суду. Чому це важливо? Якщо поспішити із Указом та призначити, в першу чергу, суддів касаційних судів (які пройшли конкурс) на посаду у ВС, то вони перестануть виконувати свої повноваження в нинішніх вищих спеціалізованих судах. А там і так залишилося не так багато суддів, бо багато хто пішов у відставку. Якщо ще й ці "випадуть", то мало хто розглядатиме справи у вищих спеціалізованих судах у той період, поки буде продовжуватися формування нового Верховного Суду. Можливо, це одна із причин. Не знаю, наскільки ця моя думка відповідає дійсності, бо достовірної інформації з цього приводу не маю. Але я думаю, що це також один із аргументів для того, щоб у період від подання ВРП до Указу Державна судова адміністрація визначилася, хто буде в.о. голови апарату Верховного Суду та його працівниками, щоб забезпечити швидку передачу справ із вищих спеціалізованих судів та стрімкий старт роботи. Тут має пройти невеликий проміжок часу, інакше може виникнути колапс на рівні касаційної інстанції.

- Ви вже готові до переїзду?

- Давно готовий. Як я сказав, у мене уже закінчилися п’ятирічні повноваження в моєму суді. Із травня цього року я не розглядаю справ, тому можу у будь-який момент переїхати.

- Що для вас особисто може стати найскладнішим на новій роботі?

- Чесно кажучи, я зараз найбільше турбуюся про період старту. Одна справа, прийти до суду, де вже налагоджена робота. Інша – в установу, якої на сьогоднішній день, в принципі, немає, і яку потрібно запускати. Якщо порівнювати із НАБУ, то там було призначено керівника, який міг "стати до керма" та формувати орган. Звичайно, це також було не дуже легко. Але в нашій ситуації до суду буде призначено щонайменше 111 осіб (можливо, будуть ще ті, по кому зараз відклали питання). Ми один одного добре не знаємо. Тому найперше нам потрібно буде налагодити комунікацію між суддями. Причому надзвичайно швидко. Складність полягає в тому, що нам одразу потрібно обрати голів касаційних судів та самого Верховного Суду...

- Ви хочете обійняти якусь із цих посад?

- Ні, не хочу. Для такої посади потрібна людина, яка зможе в силу своїх особистих організаторських якостей та досвідченості швидко запустити роботу суду. Я ще не знаю, хто має намір балотуватися. Але я точно не буду. Я не працював на рівні касаційної інстанції. Можливо, років через п’ять я буду мати відповідний досвід, але зараз розумію, що тут повинна працювати людина, яка має досвід роботи в касаційному суді. Звичайно, можна зараз поставити власні амбіції на передній план, балотуватися, а далі що робити?! Перше призначення голів має бути зорієнтовано, в першу чергу, на те, чи зможе керівник впоратися із завданням хуткої організації роботи нового органу. Далі вже ми будемо знайомитися між собою. Побачимо, хто чого вартий.

Ось саме запуск роботи мене турбує найбільше. А далі... Я розумію, що навантаження буде великим. Але я працював у суді, знаю, що це таке. Думаю, впоратися можна.

"ДО УЧАСТІ В КОНКУРСІ ДО ВС МЕНЕ СПОНУКАЛА СУДОВА РЕФОРМА"

- Як суддя, ви вже відчули на собі судову реформу?

- Я конкурс пройшов (посміхається. – О.М.). Насправді, саме судова реформа мене до цього спонукала. Я вже був суддею-п’ятирічкою. Коли розглядалося питання, щоб таких позвільняти, у мене виникло гостре бажання якнайшвидше пройти кваліфоцінювання. Коли оголосили конкурс на Верховний Суд, вирішив взяти у ньому участь. Хотів спробувати свої сили. Хоча коли подавав документи, не вірив, що пройду конкурс (всміхається. – О.М.). Я сподівався, але сталого відчуття можливої перемоги не мав. Ставив завдання мінімум – пройти кваліфоцінювання (тут я був упевнений, що вдасться, бо маю теоретичні та практичні знання, а декларація в мене нормальна) для того, щоб потім призначитися безстроково. А максимум – здобути перемогу. Тут у мене були сумніви. Однак я переміг.

- Сьогодні лишається чимало питань із реалізацією судової реформи. До прикладу, дефіцит суддів. Військовий прокурор Анатолій Матіос каже, що в Україні їх замість восьми тисяч – 3300. Відповідно, "провисають" справи. Як вирішувати цю проблему? І як взагалі заохочувати людей іти працювати до суду?

- Коли нещодавно оголосили конкурс на посаду судді першої інстанції, я запитував у знайомих адвокатів, чому вони не йдуть. Відповідали, що не хочуть...

- Чому?

- Розумієте, адвокат – це вільна людина, яка на даний момент заробляє більше, аніж суддя першої інстанції, при цьому абсолютно вільна від обмежень, заповнення декларацій та уваги суспільства.

Так, проблему потрібно вирішувати. Дійсно, вона вже досягла надзвичайно великих масштабів. У деяких судах взагалі немає суддів із повноваженнями. Деякі з них заповнили за рахунок відрядження, яке давалося на півроку. Але це надзвичайно мало, тому що суддя, який приходить до суду, що рік не працював, отримує близько тисячі справ (чи більше). Є ризик, що за ці відведені шість місяців він прості справи (аліменти, розлучення) розгляне, але на більш складні не матиме часу. Оці знову ляжуть на полицю, коли повноваження судді, що у відрядженні, закінчаться. Я нещодавно читав, що цей строк продовжили, і тепер він становить рік. Це більш-менш нормально.

Треба активізувати роботу по добору суддів. Вища кваліфікаційна комісія розробила графік, але по ньому нові судді мають пройти кваліфоцінювання через два роки. Бо поки пройдуть перші екзамени на виявлення загального рівня знань, психологічне тестування, потім - для більшості ще рік навчання. Після завершення у липні 2019 року ми отримаємо 600 нових суддів. Це замало. Із цим потрібно щось робити. Бо матимемо проблему із розумними термінами розгляду справ, адже у багатьох районах судді вже не справляються. Хоча реформа передбачає укрупнення – утворення так званих округів. Тут є небезпека, що в буквальному сенсі суди стануть далі від людини. Але це дасть можливість уникнути ситуації, коли в суді не залишається жодного судді.

- Є ще один важливий аспект – довіра людей до суду, яка зараз знаходиться навіть не на позначці "нуль", а нижче. Як її повертати?

- Це дуже складна проблема. Я погоджуюся, що значною мірою судова влада винна в тому, що довіра до неї низька. Але це не єдина причина. Також має значення те, як висвітлюється робота суду у пресі, бо журналісти часто звертають увагу на негатив, але зовсім не цікавляться позитивом. При всіх проблемах судової системи, я вважаю, що навіть в тому стані, в якому вона перебуває на сьогодні, суди все ж виконують роль "останнього бастіону" перед несправедливістю. Можливо, не завжди це спрацьовує. Але, повірте, якби не було судів, мали б набагато гіршу ситуацію. Я не можу казати за всю країну (бо всіх суддів персонально не знаю), тому говоритиму про особистий досвід. Я вам розкажу, як розглядав одну справу за позовом "Водоканалу" до пересічного громадянина: через те, що він прострочив повірку лічильника, нарахували астрономічну для цієї людини суму – кілька тисяч гривень. Це при тому, що по лічильнику вона сплачувала регулярно. Так от цей відповідач був дуже емоційним, тому в процесі його постійно доводилося заспокоювати. Але коли я виніс рішення на його користь, він прийшов і сказав: "Ви мне здивували. Я думав, що буде, як завжди". Знаєте, тоді я пожалкував, що в мене в кабінеті не велося відеоспостереження, щоб зняти реакцію людини, яка по телевізору бачила, що справедливості в судах немає, а в житті відчула протилежне. Ще наш суд розглянув десятки позовів людей до Пенсійного фонду. Тепер їм призначено пенсію виключно на підставі рішення суду. Ці громадяни також на власному досвіді переконалися, що справедливість є.
Так, проблеми із довірою існують. Але вони перебільшені. Недарма кажуть, що недовіра серед тих, хто ніколи не був у суді, значно вища, аніж в українців, які там побували. Для того, щоб вирішити це питання, самі ж громадяни мають критично ставитися до того, що вони побачили та почули по телевізору. Я не кажу, що там усе неправда. Просто потрібно фільтрувати інформацію та розуміти, що це лише одна сторона медалі, а є ще й інша. Окрім негативу, існує й позитив. І чого більше – важко сказати. Бо звичайні громадяни досить часто отримують рішення на свою користь. Я бачив по певних дослідженнях, що кількість задоволених від тих, хто брав участь у судових процесах, 40 та більше відсотків. А кількість оскаржених рішень із загальної – просто мізер. Це теж показник. Якщо людина не оскаржує, скоріш за все, залишилася задоволеною.

- Коли українці побачать результати судової реформи?

- Знаєте, я не політик, щоб сказати: "Через сто днів ви побачите результат (всміхається. – О.М.), а країна повністю зміниться із новим Верховним Судом". Мені теж хотілося б вірити, що скоро стане краще. Але потрібно враховувати специфіку касаційного суду, адже він формуватиме практику по мірі надходження до нього справ із нижчих інстанцій. Я сподіваюся, що результати почнуть з’являтися вже протягом першого року роботи. Однак не слід очікувати, що за цей час усе кардинально зміниться. Потрібно щонайменше кілька років. Крім того, судова система складається із судів різних рівнів і включає в себе не лише ВС. Зміни мають відбуватися на всіх рівнях. Хоча, знаєте, вже зараз я достатньо часто зустрічаю посилання на цікаві та справедливі рішення суддів першої інстанції, які ламають неправильні стереотипи, що донедавна існували. Тобто поступово зміни відбуваються. Просто про них потрібно частіше говорити.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото: Наталя Шаромова, "Цензор.НЕТ"

Джерело: https://censor.net.ua/

Чи є місце верховенству права при застосуванні кримінального законодавства?

mazur — Tue, 07 Nov 2017 12:15:51 GMT

Конституція України передбачає, що в Україні діє принцип верховенства права і суди ним керуються при ухваленні рішень. Зрозуміло, що принцип верховенства права має враховуватися законодавцем при прийнятті законів про кримінальну відповідальність. Але чи є місце верховенству права при застосуванні кримінального законодавства? Зокрема, чи може суддя надати перевагу цьому принципу перед позитивним законодавством при притягненні особи до кримінальної відповідальності? Якщо так, то за яких умов?

Опрацювавши ці питання разом із доктором юридичних наук, професором О.О. Дудоровим, ми вирішили підготувати низку статей (можливо, їх буде дві або більше), в яких спробуємо дати грунтовні відповіді на них.

На даний момент опубліковано першу з цих статей:

Дудоров О.О., Мазур М.В. Реалізація принципу верховенства права при застосуванні закону про кримінальну відповідальність: постановка проблеми, міжнародний і зарубіжний досвід [Електронний ресурс] // Юридичний науковий електронний журнал. - 2017. - № 5. - С. 129-140. - Режим доступу: http://www.lsej.org.ua/5_2017/36.pdf.

Безправні і забуті: громадяни України в місцях несвободи на непідконтрольних Україні територіях (Крим, Донбас)

mazur — Wed, 12 Jul 2017 10:41:07 GMT

10 липня 2017 року у Верховній Раді України відбувся кріглий стіл "Безправні і забуті: громадяни України в місцях несвободи на непідконтрольних Україні територіях (Крим, Донбас)", на якому я мав честь виступити з доповіддю, присвяченою проблемам визначення правових наслідків звільнення ("умовно-достроково", по "амністії" чи з інших підстав) осіб, які були засуджені судами України, але звільнилися з установ, розташованих на тимчасово окупованій чи непідконтрольній органам влади території України.

Цей захід організував і проводив Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин спільно з Міжнародним фондом "Відродження". У круглому столі взяли участь народні депутати, судді, представники різних органів державної влади, наукового середовища, громадських та міжнародних організацій.

Відеозапис круглого столу оприлюднив представник ГО "Альянс Української Єдності":

За браком часу не встиг розповісти все, що хотів, але суть проблеми все одно зрозуміла.

Некоторые аспекты процедуры рассмотрения дел и принятия судебных решений в Австралии (обновлено)

mazur — Sun, 04 Jun 2017 04:46:18 GMT

В последние несколько дней имел возможность общаться с судьей Земельного суда штата Квинсленд (Австралия) Полом Смитом. Хочу поделиться тем, что я услышал от него о правовой системе Австралии и процедурах рассмотрения дел в судах. В тексте возможны неточности, так как собеседник мог упрощать некоторые аспекты данной темы, чтобы мне было понятнее, а может и я не совсем правильно понял какие-то детали. Но в целом думаю, что изложенное ниже дает некоторое обобщенное представление о правовой система Австралии и судебных процедурах.

1. Несколько слов о правовой системе Австралии.

В Австралии есть своя Конституция. Автралия состоит из 6 штатов и 2 территорий. Каждый штат имеет свое законодательство и свою судебную систему. Существует также общее федеральное законодательство, но большинство внутренних вопросов разрешено на уровне законодательства штатов. Правовые системы штатов очень схожи в одних вопросах и очень различны в иных. Например, в Квинсленде и двух других штатах есть писанный Уголовный кодекс, а в других штатах – уголовное право базируется на положениях «общего права».

Национальный парламент занимается вопросами обороны страны, налогообложения, иностранных дел и т. д. К компетенции штатов относятся вопросы полиции, образования, здоровья, транспорта и т.п.

Судебная система штатов строится в таком порядке (снизу вверх): магистраты (рассматривают самые мелкие дела), региональные (районные) суды (District Court), Верховный Суд штата (the Supreme Court of the state). Верховные суды также имеют в своем составе апелляционный суд, названный Апелляционным судом (the Court of Appeal) или Полным судом (Full Court). Верховные суды рассматривают лишь наиболее важные или сложные дела как суды первой инстанции, например, убийство или же коммерческие дела. А Апелляционные суды, являющиеся особой частью Верховных судов, рассматривают апелляции на решения указанных Верховных судов или же иных судов.

Интересно, что главным судьей штата является председатель Верховного Суда штата, а второй по важности судья возглавляет суд, куда обжалуются решения Верховного Суда – Апелляционный Суд. Также состав этих судов не всегда постоянный. Например, в рассмотрении дел в Апелляционном Суде могут принимать участие судьи Верховного Суда штата.

После того, как Австралия стала федерацией приблизительно 116 лет назад, был создан Высший Суд Австралии (High Court of Australia), который является наивысшим судебным органом Австралии. Высший Суд Австралии состоит из 7 судей. Он рассматривает все категории дел. Каждый гражданин может обратиться непосредственно в этот суд, если его заявление касается вопросов конституционности.

Судом первой инстанции на федеральном уровне является Федеральный Суд Австралии.

В Австралии есть также специализированные суды. Например, Земельный суд штата Квинсленд рассматривает споры о земле, воде, недрах, шахтах, принудительном отчуждении земли, оценки земли, культурном наследии коренного населения. Есть также промышленные суды, суды по делам градостроительства и окружающей природной среды, суды по делам ментально (душевно) больных и др.

Апелляции на решения Земельного суда штата Квинсленд подаются в Апелляционный земельный суд, а уже потом – в Апелляционный суд (Верховного суда). Интересно, что судья Земельного суда Пол Смит также является членом Апелляционного земельного суда, однако он не может пересматривать свои решения.

2. Процедура рассмотрения дел в Земельном суде штата Квинсленд.

В целом процедура судебного разбирательства, применяемая в Земельном суде, схожа на процедуры в других судах (кроме уголовных дел). Основные положения закреплены на законодательном уровне, но многие вопросы развиты или определены именно в прецедентном праве.

Перед устными слушаниями проводится письменная стадия: подается исковое заявление, потом ответчик подает возражения, потом истец подает возражения на возражения ответчика; на этой стадии подаются все доказательства.

Большинство дел по-прежнему рассматриваются в бумажном виде. Но в последнее время растет количество дел, рассмотренных в порядке электронного судопроизводства. Для электронного судопроизводства материалы передаются в суд в электронном виде, но судья может распечатать наиболее важные для удобства.

После этой стадии начинаются устные слушания, на которой исследуются доказательства, допрашиваются свидетели, эксперты и т.д. Если возникает необходимость подать новые доказательства (например, изменилась обстановка и т.п.), суд может вернуться к письменной стадии.

По завершении устной стадии суд не удаляется в совещательную комнату для принятия решения, как в Украине. Судья может немедленно приступить к рассмотрению другого дела. Судебное решение судья может изготовить в течение 3 месяцев после завершения устных слушаний. Однако это правило не является законодательной нормой, а лишь рекомендацией. Т.е. если судья напишет решение через 4-5 месяцев, стороны могут на него пожаловаться, однако это не повлечет увольнения или других серьезных последствий для судьи.

После того, как судебное решение изготовлено, судья, как правило, оглашает судебный приказ (что-то типа резолютивной части решения в Украине) в присутствии сторон и вручает им полный текст решения. Однако в некоторых случаях суд может просто опубликовать судебное решение и отправить полный текст этого решения сторонам по электронной почте.

Некоторые судебные решения могут быть очень длинными. Например, самое большое решение судьи Пола Смита достигало почти 500 страниц. Это дело рассматривалось (от момента подачи заявления до момента вынесения решения) с октября 2015 года до апреля 2017 года. Устные слушания заняли 99 дней.

3. Уголовное судопроизводство.

Наименее тяжкие правонарушения рассматривают магистраты. Слушания по таким делам проходят устно и, как правило, занимают не более 10 минут. Судья выносит устное решение. Если сторона хочет его обжаловать, она может взять выписку о судебном приказе из стенограммы судебного заседания.

По более сложным уголовным делам решение о виновности/невиновности выносят присяжные. Судья в тот же день или позже (например, через несколько недель может назначить наказание, если присяжные пришли к выводу, что обвиняемый виновен). Для исполнения данного решения суд изготавливает судебный приказ. Никакого мотивированного судебного решения не принимается.

Данный приговор может быть обжалован по вопросам права, но не факта. Был случай, когда приговор суда присяжных был отменен вышестоящим судом на основании обстоятельств, которые было заявлены обвиняемым только при обжаловании приговора и которые не были озвучены присяжным. Это решение вызвало значительный резонанс и недовольство в обществе и данное решение было пересмотрено Высшим Судом Австралии, который указал, что апелляционный суд не может отменить приговор суда присяжных на тех, основаниях, которые не были озвучены в этом суде. Данное решение стало обязательным прецедентом.

4. Доверяют ли судьям в Австралии, сложно ли уволить судью с должности?

На вопрос о том, доверяет ли общество судьям, Пол Смит ответил утвердительно. Нередко бывает, что отдельные решения достаточно остро обсуждаются в прессе и обществе, но все принимают окончательное судебное решение как данность и исполняют его. Игнорирование судебного решение представителями исполнительной власти повлекло бы для них значительные политические последствия.

Судьи назначаются на пожизненный срок. Обычно судьей становятся после 50 лет. Пол Смит стал судьей в 43 года, имея 20-летний стаж в адвокатуре. Тогда он считался очень молодым судьей.

Процедуры назначения судей закрыты. Например, судей Высшего Суда Австралии (которых всего 7) отбирает правительство и, несмотря на закрытость процедуры, этот вопрос может иметь серьезные политические последствия, поэтому отбираются действительно достойные кандидаты, которые поддерживаются как правящими элитами, так и оппозицией.

Судья может уйти на пенсию после 60 лет, имея 10 лет судейского стажа. Размер пенсии составляет 60% оклада судьи. Это значительно превосходит размер обычных пенсий. Человек может продолжать работать судьей до 70 лет, а в двух штатах – до 72 лет.

При рассмотрении дел судьи могут одевать мантии, но не во всех судах. Например, в Земельном суде штата Квинсленд судьи во время слушаний не одевают мантии. Такой порядок был введен, чтобы судьи казались «ближе к людям», хотя лично Пол Смит считает, что мантия придает судье больше авторитета.

Уволить судью в Австралии чрезвычайно сложно. Решение об увольнении может принять парламент. Пол Смит смог вспомнить лишь два таких случая за всю свою жизнь (а ему 60 лет). В одном случае было доказано наличие коррупционной заинтересованности у судьи при рассмотрении дела. Во втором случае, судья превысил скорость на автомобиле, что зафиксировала автоматическая камера. В Австралии штраф в таких случаях выписывается на владельца автомобиля (в этом случае им был судья), но владелец автомобиля может заполнить специальную декларацию и указать иное лицо, которое было за рулем в момент совершения правонарушения. Судья так и сделал, указав лицо, которое, как потом выяснилось, давно не проживало в Австралии и к этому моменту умерло. Т.е. судью уволили не за превышение скорости (за это он должен был лишь заплатить штраф), а за то, что он соврал в официальном документе.

5. Аудио- и видеозапись судебных процессов. Что будет, если человек будет ругаться на судью или полицейского?

Стороны и иные лица не могут свободно вести аудио- и видеозапись судебных процессов. Однако в последнее время председатели судов стали все чаще давать разрешения на такую запись представителям СМИ.

Случаи, когда люди ведут себя в процессах неадекватно, случаются, но редко. Судьи стараются в таких ситуациях вести себя сдержанно, однако могут принять решение арестовать нарушителя. Обычно нарушителя отпускают сразу после того, как он успокоится. Такое решение может быть обжаловано. В 17-летней практике судьи Пола Смита было всего несколько таких случаев.

На вопрос о том, что будет делать полицейский, если к нему подойдет человек и будет его обзывать, в том числе с использованием нецензурных слов, Пол Смит ответил, что, скорее всего, полицейский будет игнорировать такого человека. Но если этот человек, начнет высказывать угрозы, он будет арестован.

6. Медиация.

Медиация в Австралии применяется очень часто, кроме некоторой категории дел. Решение о проведении медиации может принять судья и обычно делает это после окончания письменной стадии, когда стороны ознакомятся с документами друг друга, но до начала устных слушаний (однако вопрос о том, на какой стадии может быть принято такое решение остается дискуссионным).

Медиацию обычно проводит сторонний медиатор, однако в Земельном суде штата Квинсленд ее может провести другой судья (не тот, который рассматривает дело). Обычно медиация проводится за один день. Если стороны пришли к соглашению по итогам медиации, суд издает судебный приказ на основании этого соглашения. На вопрос о том, может ли судья отказаться «утвердить» соглашение сторон, если считает, что оно ущемляет одну из сторон, Пол Смит ответил, что судьи, как правило, такого никогда не делают, кроме случаев защиты прав ребенка.

Для сторон смысл в медиации состоит в существенной экономии денежных средств, так как оплата услуг адвоката в судебном процессе может достигать очень больших сумм, например, 100 000 австралийских долларов (курс сейчас равен приблизительно 1,3 австралийских доллара за 1 доллар США).

Пост также опубликован здесь: http://protokol.com.ua/ (начало), http://protokol.com.ua/ (продолжение), http://sud.ua/

Summary judgment, правила применения прецедента и другие предложения по усовершенствованию ГПК

mazur — Sat, 20 May 2017 15:29:28 GMT

В парламенте зарегистрирован законопроект, который определяет правила применения судебного прецедента в гражданском процессе, а также предлагает внедрить summary judgment. Полагаю, что это интересная идея, но ее можно и нужно развивать дальше! Так, предлагаю закрепить право суда выносить предварительное решение по сути исковых требований и уже после этого рассматривать вопрос о размере исковых требований. Что имеется ввиду, для чего это нужно и что это даст? Смотрите в посте на Facebook и в комментариях к нему.

Оставить свой комментарий по этому вопросу Вы можете здесь:

https://www.facebook.com/m.v.mazur/posts/10209140253252131