Як відомо, зміст статей 415 і 416 КПК сформульовано дещо суперечливо.
Так, згідно з ч. 2 ст. 415 КПК, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Натомість згідно з ч. 2 ст. 416 КПК при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
Отже, об'єднана палата зробила висновок про застосування ч. 2 ст. 415 КПК в ситуації, коли при попередньому апеляційному розгляді вирок було скасовано виключно з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального права, при цьому суд апеляційної інстанції не висловив своєї позиції щодо доводів апеляційної скарги прокурора чи потерпілого щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання:
"Частина 2 ст. 416 КПК визначає вичерпний перелік випадків, коли при новому розгляді суд першої інстанції може застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, а саме тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. При цьому положення ч. 2 ст. 415 КПК не слід розглядати як такі, що дозволяють зробити виключення з указаного правила.
У разі встановлення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог статей 370, 419, 416 ч. 2 КПК він не може залишити поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора чи потерпілого щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, оскільки в протилежному випадку це призведене до неможливості застосування такого закону при новому розгляді в суді першої інстанції.
Перевіривши обґрунтованість відповідних доводів апеляційних скарг прокурора чи потерпілого, апеляційний суд, крім випадку, якщо знайде їх безпідставними, при скасуванні оскарженого судового рішення з підстав істотних порушень кримінального процесуального закону і призначенні нового розгляду в суді першої інстанції, повинен також указати на неправильність чи передчасність висновків суду в судовому рішенні, яке скасовується, про застосування чи незастосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність чи призначення того чи іншого покарання, як на додаткову підставу для скасування судового рішення.
При цьому, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 415 КПК, суд апеляційної інстанції повинен формулювати свої висновки та вказівки лише в такій формі, щоб це не призводило до вирішення наперед указаних в цій нормі питань, але водночас давало би достатні підстави для застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та призначення більш тяжкого покарання у випадку, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у вчиненні відповідного злочину буде доведено в установленому законом порядку".
Посилання на цю постанову в ЄДРСР >>>
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2019 року
м. Київ
справа №728/2724/16-к
провадження № 51-7543кмо18
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Анісімова Г. М., Григор`євої І. В., Кравченка С. І., Щепоткіної В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Подоляка М. С.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника Мироненка С. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скаргизасудженого ОСОБА_1 та його захисника Мироненка С. В. на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2018 року у кримінальному провадженні № 12016270070000850 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Гомель, Республіка Білорусь, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух провадження, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 України, і йому призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 06 березня 2017 року вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
При цьому судом зазначено, що під час розгляду матеріалів кримінального провадження місцевий суд допустив такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, зокрема, щодо незаконного складу суду, в зв`язку з чим вирок суду підлягає скасуванню.
Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 червня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 вчинив злочин за наступних обставин.
Як визнав встановленим суд, 12 вересня 2016 року близько 12 год. ОСОБА_1 , маючи на меті протиправне заподіяння смерті іншій людині, прибув до господарства, що розташоване в АДРЕСА_2 , в якому проживала потерпіла ОСОБА_2 , де зайшов до будинку, підійшов до останньої, яка перебувала в кімнаті, сидячи на дивані, лівою рукою повалив її спиною на диван, при цьому маючи ніж у правій руці, наніс їй один удар в область грудної клітки, де знаходяться життєво важливі органи. Намагаючись захистити своє життя, потерпіла ОСОБА_2 почала чинити активний опір, виставивши під удар ножем свою руку, тому ОСОБА_1 не досяг своєї мети на позбавлення її життя. Далі ОСОБА_1 , продовжуючи свій злочинний умисел на позбавлення життя ОСОБА_2 , ще три рази наніс удари ножем в груди потерпілої, але вказані удари також не досягли його мети на позбавлення життя, так як ОСОБА_2 активно чинила опір рукою та ухилялась від його ударів. Протиправне посягання з боку ОСОБА_1 було припинене чоловіком потерпілої ОСОБА_3 , який, почувши крики дружини ОСОБА_2 , забіг у кімнату та із застосуванням фізичної сили повалив ОСОБА_1 на підлогу, після чого останній втік з будинку. Згідно висновку експерта ОСОБА_2. отримала легкі тілесні ушкодження, що тягнуть короткочасний розлад здоров`я.
У зв`язку з цим суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ст. 72 КК в строк покарання ОСОБА_1 зараховано строк попереднього ув`язнення з 12 вересня 2016 року по 08 червня 2017 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Ухвалено початок строку відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з моменту його затримання, тобто з 12 вересня 2016 року.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2018 року вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 змінено.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 12 вересня 2017 року по 20 червня 2017 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
В іншій частині вирок суду залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 та його захисник Мироненко С. В. просять судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування наведеного вказують на те, що суд першої інстанції при повторному розгляді справи, всупереч вимог ст. 416 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), застосував до ОСОБА_1 закон про більш тяжке кримінальне правопорушення, а саме кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, чим погіршив становище останнього за відсутності на те законних підстав.
Крім того, зазначають на порушення вимог ст. 370 КПК щодо вмотивованості і обґрунтованості вироку суду, зокрема, у зв`язку з відсутністю чіткого формулювання обвинувачення щодо описання дій ОСОБА_1 , які він не вчинив для доведення злочину до кінця, та умислу на скоєння інкримінованого злочину.
Засуджений ОСОБА_1 вказує на відсутність в матеріалах справи знаряддя злочину - ножа, а також інших доказів на підтвердження його вини, окрім пояснень потерпілої, її чоловіка і подруги.
Також захисник Мироненко С. В. стверджує, що вирок, яким ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 125 КК, апеляційним судом було скасовано з формальних підстав, при цьому місцевим судом склад суду вказано правильно.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд)
Ухвалою колегії суддів Верховного Суду від 17 квітня 2019 року зазначене кримінальне провадження передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Підставою для передачі було те, що колегія суддів вважала за необхідне відійти від висновку, викладеного у постанові від 03 квітня 2018 року (справі № 390/477/16-к), оскільки, на її думку, за наявності визначеної ч. 2 ст. 415 КПК імперативної норми щодо неможливості вирішувати наперед вказаних у ній питань (про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання) при скасуванні апеляційним судом вироку місцевого суду з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме незаконного складу суду, без вирішення наперед питань перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 125 на ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, під час нового розгляду суд першої інстанції не був обмежений нормами ст. 416 КПК щодо вирішення питання про кваліфікацію дій ОСОБА_1 і повинен був перевірити доводи, які викладені в апеляційній скарзі прокурора (зокрема, щодо необхідності перевірки вироку суду у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме в частині кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК).
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 , який взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримав свою касаційну скаргу та скаргу свого захисника, надавши відповідні пояснення.
Захисник Мироненко С. В. підтримав свою касаційну скаргу та свого підзахисного, надавши відповідні пояснення.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Верховного Суду від них не надходило.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як вбачається з матеріалів справи, кримінальне провадження надійшло до суду за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК. За результатами судового розгляду Бахмацький районний суд визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, ч. 2 ст. 125 КК і призначив покарання в межах санкції вказаної норми закону.
Зазначений вирок був оскаржений прокурором з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зокрема, в апеляційній скарзі прокурор просив апеляційний суд скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.
Проте ухвалою суду апеляційної інстанції вказаний вирок було скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (п. 3 ч. 1 ст. 415 КПК).
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до приписів ч 2 ст. 415 КПК суд апеляційної інстанції не має права наперед вирішувати питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, оскільки ці питання належить вирішити при новому розгляді судом першої інстанції, під час якого слід ретельно перевірити доводи, які викладені в апеляційній скарзі прокурора місцевої прокуратури, за результатами якого постановити законне та обґрунтоване рішення.
За результатами нового розгляду місцевий суд ухвалив обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 , яким визнав доведеним обвинувачення за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК. З указаним рішенням погодився і суд апеляційної інстанції.
Разом з тим Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг засудженого та його захисника, вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК при новому розгляді в місцевому суді допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
Вказані вимоги кримінального процесуального закону спрямовані на забезпечення правової визначеності для обвинуваченого шляхом встановлення законодавчої заборони погіршення його становища під час нового розгляду в суді першої інстанції після скасування апеляційним судом попереднього судового рішення місцевого суду, крім випадків, прямо передбачених законом.
Верховний Суд звертає увагу на те, що вказана норма (ч. 2 ст. 416 КПК) розташована в тексті кримінального процесуального закону одразу після норми, що визначає підстави для скасування апеляційним судом вироку чи ухвали суду й призначення нового розгляду в суді першої інстанції (ч. 1 ст. 415 КПК), а також норми, що забороняє апеляційному суду при призначенні нового розгляду у суді першої інстанції вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Таке розташування вказаних правових норм указує на те, що законодавець свідомо сформулював їх саме в такій, а не іншій редакції. Відтак положення ч. 2 ст. 416 КПК в чинній редакції мають тлумачитися буквально, зокрема, як такі, що відображають чіткий намір законодавця визначити вичерпний перелік випадків, коли при новому розгляді суд першої інстанції може застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. При цьому положення ч. 2 ст. 415 КПК не слід розглядати як такі, що дозволяють зробити виключення з указаного правила, оскільки законодавець мав можливість (якщо б мав такий намір) включити в текст ч. 2 ст. 416 КПК вказівку на те, що застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання при новому розгляді в місцевому суді можливе, також, у випадку скасування вироку чи ухвали суду першої інстанції з підстав, передбачених у ст. 415 КПК.
Отже, системне тлумачення цих норм указує на те, що навіть у разі встановлення апеляційним судом таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог статей 370, 419, 416 ч. 2 КПК він не може залишити поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора чи потерпілого щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, оскільки в протилежному випадку це призведене до неможливості застосування такого закону при новому розгляді в суді першої інстанції.
Перевіривши обґрунтованість відповідних доводів апеляційних скарг прокурора чи потерпілого, апеляційний суд, крім випадку, якщо знайде їх безпідставними, при скасуванні оскарженого судового рішення з підстав істотних порушень кримінального процесуального закону і призначенні нового розгляду в суді першої інстанції, повинен указати на неправильність чи передчасність висновків суду в судовому рішенні, яке скасовується, про застосування чи незастосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність чи призначення того чи іншого покарання, як на додаткову підставу для скасування судового рішення.
При цьому, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 415 КПК, суд апеляційної інстанції повинен формулювати свої висновки та вказівки лише в такій формі, щоб це не призводило до вирішення наперед указаних в цій нормі питань, але водночас давало б достатні підстави для застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та призначення більш тяжкого покарання у випадку, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у вчиненні відповідного злочину буде доведено в установленому законом порядку (аналогічний підхід, зокрема, застосовується у практиці Верховного Суду з метою дотримання положень ч. 3 ст. 439 КПК, як наприклад, у справі № 242/1697/17).
Зокрема, суд апеляційної інстанції може зробити висновок, що суд першої інстанції : 1) не надав належної оцінки тим чи іншим доказам або їх сукупності; 2) здійснив неправильне тлумачення норм матеріального чи процесуального права; 3) не дослідив ті чи інші обставини, що мають значення для вирішення тих чи інших питань в межах кримінального провадження тощо. У зв`язку з цим апеляційний суд вправі дати вказівку перевірити при новому розгляді ті чи інші обставини, дати оцінку певним доказам, належним чином розглянути питання щодо кваліфікації дії обвинуваченого тощо, проте він не може наперед категорично визначати, які висновки суд першої інстанції повинен зробити щодо питань, указаних у ч. 2 ст. 415 КПК.
Повертаючись до обставин цього кримінального провадження, Верховний Суд звертає увагу на те, що апеляційний суд скасував вирок місцевого суду від 26 грудня 2016 року і призначив новий розгляд в суді першої інстанції виключно з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 415 КПК (судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд). При цьому він взагалі не розглядав доводів прокурора щодо необхідності застосування закону про більш тяжке правопорушення, обмежившись формальною вказівкою, що ці обставини мають бути перевірені при новому розгляді судом першої інстанції. Разом із тим, апеляційний суд у своїй ухвалі не зазначив однією з підстав скасування вироку суду неправильне чи передчасне застосування судом першої інстанції ч. 2 ст. 125 КК.
Таким чином, при новому розгляді кримінального провадження як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, виходячи з вимог ч. 2 ст. 416 КПК, були позбавлені можливості застосувати щодо ОСОБА_1 норми закону про більш тяжке кримінальне правопорушення.
Усупереч цьому та в порушення вимог ст. 416 КПК суд першої інстанції при новому розгляді визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні більш тяжкого правопорушення, ніж передбачене ч. 2 ст. 125 КК, а саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, і призначив йому покарання в межах санкції вказаних норм закону.
Зазначене порушення вимог ст. 416 КПК залишилося поза увагою апеляційного суду.
З огляду на зазначене, рішення судів першої та апеляційної інстанції є такими, що постановлені з порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а тому вказані судові рішення підлягають зміні в частині кваліфікації дій засудженого у відповідності до вимог ч. 2 ст. 416 КПК.
Водночас доводи касаційних скарг обвинуваченого та захисника, які стосуються оскарження фактичних обставин кримінального правопорушення та доведеності винуватості обвинуваченого, не є предметом перевірки Верховного Суду відповідно до положень ст. 438 КПК.
Висновок щодо застосування норм права
Частина 2 ст. 416 КПК визначає вичерпний перелік випадків, коли при новому розгляді суд першої інстанції може застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, а саме тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. При цьому положення ч. 2 ст. 415 КПК не слід розглядати як такі, що дозволяють зробити виключення з указаного правила.
У разі встановлення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог статей 370, 419, 416 ч. 2 КПК він не може залишити поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора чи потерпілого щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, оскільки в протилежному випадку це призведене до неможливості застосування такого закону при новому розгляді в суді першої інстанції.
Перевіривши обґрунтованість відповідних доводів апеляційних скарг прокурора чи потерпілого, апеляційний суд, крім випадку, якщо знайде їх безпідставними, при скасуванні оскарженого судового рішення з підстав істотних порушень кримінального процесуального закону і призначенні нового розгляду в суді першої інстанції, повинен також указати на неправильність чи передчасність висновків суду в судовому рішенні, яке скасовується, про застосування чи незастосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність чи призначення того чи іншого покарання, як на додаткову підставу для скасування судового рішення.
При цьому, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 415 КПК, суд апеляційної інстанції повинен формулювати свої висновки та вказівки лише в такій формі, щоб це не призводило до вирішення наперед указаних в цій нормі питань, але водночас давало би достатні підстави для застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та призначення більш тяжкого покарання у випадку, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у вчиненні відповідного злочину буде доведено в установленому законом порядку.
Беручи до уваги викладене вище, керуючись статтями ст. ст. 376, 434-1, 434-2, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
постановив:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Мироненка С. В. задовольнити частково.
Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 08 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2018 року відносно ОСОБА_1 - змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК та призначити покарання у виді 2 років обмеження волі.
ОСОБА_1 звільнити з місць позбавлення волі у зв`язку з відбуттям покарання.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
Мазур М. В. Анісімов Г. М. Григор`єва І. В. Кравченко С. І. Щепоткіна В. В.
| 