Досліджені судом першої інстанції не виключали розумний сумнів у винуватості особи, тому він постановив виправдувальний вирок із чим погодився Верховний Суд.
Як зазначила колегія суддів, "розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним".
Посилання на цю постанову в ЄДРСР >>>
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 760/5721/16
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/796/1121/2017
Провадження № 51 - 1762 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Мазура М.В., Марчука О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О.М.,
прокурора Пашкова Є.Є.,
захисника виправданої ОСОБА_1 адвоката Петрусєвича В.В.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100090001976 від 20 лютого 2016 року, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Ромни Сумської області, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - ОСОБА_2 на вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 1 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченою.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася в тому, що вона 19 лютого 2016 року приблизно о 16 годині 40 хвилини в приміщенні торгівельного залу магазину «Адідас», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 173/187, впевнившись, що за її діями ніхто не спостерігає, взяла зі стендів кросівки чоловічі марки «Адідас» вартістю 1899 гривень та футболку чоловічу марки «Адідас» вартістю 799 гривень, що належать ДП «Адідас-України», з якими зайшла до примірочної кабінки, де зняла з них захисні кліпси. У подальшому ОСОБА_1 сховала зазначені речі до своєї сумки та направилась до виходу з магазину, однак злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі, оскільки вона була затримана охороною магазину.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Лисої І.Ю. - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції при оцінці доказів порушив вимоги
ст. 94 ч. 1 КПК України, у порушення вимог ст. 374 ч. 3 п. 1 КПК України не зазначив мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення, що привело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 Вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 1 КК України, доведена сукупністю здобутих доказів. Указує на те, що суд незаконно та необґрунтовано визнав недопустимим доказом протокол огляду місця події від 19 лютого 2016 року, в ході якого було вилучено викрадені ОСОБА_1 речі, та критично поставився до показань представника потерпілого Корнієнка Р.Ю., свідків ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив усі доводи апеляційної скарги прокурора та повторно не допитав свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Захисник у судовому засіданні заперечував проти касаційної скарги і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Згідно з вимогамист. 373 ч. 1 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.
Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону.
Мотивуючи своє рішення про виправдання ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 1 КК України, свого підтвердження не знайшло.
Суд відповідно до вимог ст. 94 КПК України у судовому засіданні перевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів, у тому числі: показанням ОСОБА_1 , представника потерпілого Корнієнка Р.Ю., свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ; протоколу прийняття заяви від ОСОБА_6 про вчинене кримінальне правопорушення від 19 лютого
2016 року; протоколу огляду місця події від 19 лютого 2016 року з фототаблицею до нього; довідці ДП «Адідас-України»; акту позапланової інвентаризації від 19 лютого 2016 року; протоколу огляду відеозапису від 09 березня 2016 року; речовим доказам.
Згідно зі ст. 237 частинами 1, 5 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. При проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. При огляду слідчий, прокурор або за їх дорученням спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.
Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов`язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії. Понятими не можуть бути потерпілі, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження (ст. 223 ч. 7 КПК України).
Відповідно до вимог ст. 104 КПК України протокол процесуальної дії має містити відомості, у тому числі, про вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації.
Згідно протоколу огляду місця події від 19 лютого 2016 року проведено огляд у службовому приміщенні магазину «Адідас», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 173/187, у ході якого ОСОБА_9 дістала зі своєї жіночої сумки чорного кольору кросівки чоловічі чорного кольору марки «Адідас» 42 розміру, В27299 та футболку чоловічу сірого кольору марки «Адідас» розміру «S», АК 1478, які були вилучені та опечатані. Також зазначено, що під час огляду здійснювалося фотографування на фотоапарат марки «Nikon». На фототаблиці до протоколу огляду місця події зображені кросівки марки «Адідас» 43 розміру та футболка марки «Рібок».
Зазначені речові докази були оглянуті судом першої інстанції в судовому засіданні від 05 серпня 2016 року та встановлено, що надано футболку марки «Рібок», а не «Адідас» як зазначеного в протоколі огляду місця події, із захисним пристроєм сірого кольору, якого при вилученні не було, та цінником датованим 05 липня 2016 року, а кросівки марки «Адідас» 43 розміру, а не 42 як зазначено в протоколі огляду місця події, у середині одного з яких міститься гнучкий захисний пристрій, про що в протоколі також не зазначено.
У зв`язку із невідповідністю речових доказів, зазначених у матеріалах кримінального провадження, речовим доказам, наданим суду для дослідження, суд дійшов до обґрунтованого про висновку про неналежність зазначених доказів.
Суд оцінив також показання свідка ОСОБА_10 про невідповідність даних у протоколі огляду місця події щодо здійснення фотографування на фотоапарат марки «Nikon», а також показання свідка ОСОБА_8 про невідповідність фототаблиці до зазначеного протоколу.
Крім того, суд обґрунтовано зазначив про те, що свідок ОСОБА_6 , яка була залучена в якості понятої при проведенні огляду місця події, є зацікавленою особою, оскільки саме ОСОБА_6 є заявником у даному кримінальному провадженні, та за її показаннями від викриття особи, яка вчинила крадіжку в магазині, залежить заробітна плата працівників.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про недопустимість протоколу огляду місця події від 19 лютого 2016 року і доводи касаційної скарги в цій частині необґрунтовані.
Відповідно до обвинувачення, інкримінованого ОСОБА_1 органом досудового розслідування, саме вона взяла зі стендів кросівки чоловічі марки «Адідас» та футболку чоловічу марки «Адідас», з якими зайшла до примірочної кабінки, де зняла з них захисні кліпси.
Разом з тим, із відеозапису з камер спостереження вбачається, що ОСОБА_1 в приміщенні магазину разом з невідомим хлопцем підійшли до стендів з товаром, кросівки та футболки приміряв саме невідомий чоловік. На відео не відображено, що ОСОБА_1 заходила до примірочної кабінки.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Оцінивши всі зазначені докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_1.
Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні Лисої І.Ю., належним чином перевірив викладені у ній доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, і визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
У апеляційній скарзі прокурор заявив клопотання про повторне дослідження доказів, а саме: допит представника потерпілого та свідків, дослідження письмових доказів та даних про особу обвинуваченої. Судом апеляційної інстанції зазначене клопотання було задоволено.
Щодо повторно допиту представника потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8 , то суд апеляційної інстанції неодноразово вживав заходів щодо виклику цих осіб у судове засідання, у тому числі, шляхом надання прокурору під розписку відповідних судових повісток. Однак, стороною обвинувачення явку зазначених осіб у судове засідання забезпечено не було. Крім того, прокурор не зазначав про те, що допит представника потерпілого Корнієнка Р.Ю. та свідка ОСОБА_8 судом першої інстанції проведено неповно або з порушенням. За таких обставин доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, не виявлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд
ухвалив:
Вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - ОСОБА_2 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
В.В. Наставний М.В. Мазур О.П. Марчук
| 