Микола Вікторович Мазур
Персональний сайт

Застосування прецедентів Європейського суду з прав людини у сфері кримінальної юстиції

Мазур Микола Вікторович,
викладач кафедри теорії та історії держави і права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Положення Законів України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7  та 11 до Конвенції" та № 3477-IV від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду  з прав людини", а також деяких інших нормативно-правових актів однозначно свідчать про те, що прецеденти Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) сьогодні офіційно визнані джерелом права в Україні.

У практиці ЄСПЛ, яка розвиває та доповнює зміст Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (далі – Конвенція), знаходять своє втілення єдині та обов’язкові для всієї Європи стандарти у галузі прав і свобод людини. Саме тому прецеденти ЄСПЛ слід розглядати передусім як джерела конституційного права України. Але враховуючи фундаментальний і універсальний характер норм, що встановлюють і гарантують права і свободи людини і громадянина, слід відзначити те особливе значення прецедентів ЄСПЛ, яке вони мають для розвитку багатьох інших галузей права України.

Місце і роль прецедентів ЄСПЛ у системі джерел вітчизняного права України досліджували такі вчені, як В. Буткевич, А. Бущенко, О. Демченко, О. Козакевич, І. Ліщина, В. Лутковська, В. Мармазов, В. Мицик, О. Соловйов та інші. Однак аналіз практики ЄСПЛ у справах проти України вказує на наявність великої кількості недоліків, що існують на сьогодні в правовій системі України.

Метою, цієї статті є виявлення основних векторів впливу прецедентної практики ЄСПЛ на розвиток вітчизняного законодавства та юридичної практики у сфері кримінальної юстиції.

Хоча ЄСПЛ загалом визнає свободу розсуду держав у питаннях криміналізації тих чи інших діянь, його прецеденти мають певне значення для розвитку кримінального права України, яке полягає в тому, що вони:

1) визначають позитивний обов’язок держави встановити кримінальну відповідальність за діяння, що становлять серйозне порушення прав, гарантованих Конвенцією. Наприклад, у справі "Гонгадзе проти України"[1] ЄСПЛ підкреслив, що позитивні зобов’язання держави, які випливають зі змісту статті 2 Конвенції, накладають на державу першочерговий обов’язок охорони права на життя шляхом запровадження ефективних гарантій кримінального права (шляхом встановлення відповідальності за вбивство, тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілого, тощо – М.М.), для того щоб правоохоронна система вдавалася до боротьби з порушенням таких гарантій та покарання винних. У справі "Аль-Адсані проти Сполученого Королівства"[2] ЄСПЛ висловив аналогічні міркування щодо статті 3 Конвенції, що встановлює заборону катувань та інших форм поганого поводження. Зокрема, він нагадав положення статті 4 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських і таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, яка містить вимогу щодо визнання усіх актів катувань злочинами відповідно до положень національного кримінального законодавства;

2) забороняють встановлювати кримінальну відповідальність за діяння, які за своєю суттю виступають способом реалізації прав і свобод, гарантованих Конвенцією. Для прикладу, в справі "Даджен проти Сполученого Королівства"[3] ЄСПЛ дійшов висновку, що кримінально-правова заборона добровільних приватних гомосексуальних стосунків між дорослими чоловіками, які можуть адекватно оцінювати й контролювати свої дії, порушує положення статті 8 Конвенції "Право на повагу до приватного й сімейного життя"[4];

3) деталізують положення статті 6 Конвенції, що гарантує презумпцію невинності ("Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку"), статті 7 Конвенції, яка закріплює принцип "nullum cri­men, nulla роеnа sine lege" ("Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення"), статті 1 Протоколу № 4 до Конвенції, яка встановлює заборону ув’язнення за борги ("Нікого не може бути позбавлено свободи лише на підставі неспроможності виконати своє договірне зобов’язання"), а також статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції, що декларує право не бути притягнутим до суду або покараним двічі ("Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави");

4) визначають деякі вимоги щодо призначення кримінального покарання – воно повинне являти собою втручання в права людини, що є пропорційним легальній меті такого втручання, а також мусить не мати характеру нелюдського чи такого, що принижує гідність, покарання. Скажімо, у справі "Салов проти України"[5]ЄСПЛ визнав, що призначення заявникові кримінального покарання, що не відповідало тяжкості вчиненого діяння, хоча й було законним і переслідувало легітимну мету, порушує статтю 10 Конвенції. У справі "Тайрер проти Сполученого Королівства"[6] ЄСПЛ дійшов висновку, що призначення судом тілесного покарання згідно з нормами кримінального законодавства суперечить положенням статті 3, що забороняє катування, нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання.

Великий потенціал для застосування в кримінальному процесі мають прецедентні рішення ЄСПЛ, прийняті у справах, що стосуються статей 5 і 6 Конвенції, які гарантують відповідно право на свободу та особисту недоторканість і право на справедливий суд протягом розумного строку. У своїх численних прецедентах ЄСПЛ сформулював велику кількість стандартів, яких правоохоронні та судові органи повинні додержуватися під час розслідування та розгляду кримінальних справ.

Щодо України проблеми недотримання в кримінальному процесі вимог статті 5 Конвенції були виявлені в справах "Кучерук проти України"[7] (утримання під вартою без законних підстав), "Горшков проти України"[8] (відсутність у особи, щодо якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, можливості періодично ініціювати судовий розгляд для перевірки законності продовження його утримання під вартою для примусового лікування), "Невмержицький проти України"[9] (утримання під вартою без законних підстав; відсутність швидких судових процедур щодо перевірки законності затримання; необґрунтована загальна тривалості попереднього ув’язнення) тощо; статті 6 Конвенції – у справах "Салов проти України"[10] (проблеми забезпечення незалежності та неупередженості судів, які розглядали справу; невмотивованість судового рішення та ін.), "Меріт проти України"[11] (порушення розумного строку кримінального провадження) тощо.

Крім того, окремі стандарти, яких необхідно дотримуватися при розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ, ЄСПЛ формулює в рішеннях, що стосуються інших статей Конвенції. Наприклад, у справі "Іванов проти України"[12] застосування до заявника підписки про невиїзд на період приблизно десяти років і чотирьох місяців визнано несумісним з положеннями статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, яка гарантує свободу пересування. Згідно до позицією ЄСПЛ, висловленою в справі "Шмідт проти Німеччини"[13], скарга на те, що примусове взяття зразків крові та слини підозрюваного проти його волі в цілях розслідування злочинів порушує статтю 3 Конвенції, є явно необґрунтованою.

Важливе значення прецеденти ЄСПЛ мають для вдосконалення кримінально-виконавчого права. Зокрема, в багатьох рішеннях ЄСПЛ на основі тлумачення статті 3 Конвенції сформульовано основні стандарти щодо: 1) матеріальних умов утримання осіб, засуджених до позбавлення волі (див.: "Калашніков проти Росії"[14], "Мельник проти України"[15], "Прайс проти Сполученого Королівства"[16] та інші); 2) застосування до засуджених режимних обмежень та деяких інших заходів, як наприклад, одиночного ув’язнення, особистого огляду засуджених тощо (див.: "Іоргов проти Болгарії"[17], "Ван дер Вен проти Нідерландів"[18] та інші); 3) медичної допомоги засудженим і застосування деяких примусових заходів, обумовлених медичною потребою, як наприклад, примусового годування (див.:"Невмержицький проти України"[19], "Кінан проти Сполученого Королівства"[20]) тощо.

Окремі питання режиму утримання засуджених у місцях позбавлення волі регулюються прецедентами ЄСПЛ, які стосуються інших прав і свобод, гарантованих Конвенцією. Наприклад, у справі "Алієв проти України"[21] порушення вимоги щодо обмеження права засудженого стосовно його кореспонденції "у відповідності із законом" становило порушення статті 8 Конвенції "Право на повагу до приватного і сімейного життя". У справі "Кузнєцов проти України"[22] ЄСПЛ встановив, що було порушено положення статті 9 Конвенції "Свобода думки, совісті і релігії", оскільки право засудженого виявляти релігійні погляди чи віросповідання не було здійснене "відповідно до закону".

Слід зазначити, що використання ЄСПЛ принципу автономного тлумачення поняття "кримінальний" дає змогу поширити його стандарти, що стосуються сфери кримінальної юстиції, на низку правових відносин, які регулюються іншими галузями права. Так, у справі «Гурепка проти України»[23] ЄСПЛ дійшов висновку, що адміністративний арешт, який застосовується на підставі Кодексу України про адміністративні правопорушення, є достатньо суворою санкцією, щоб розглядати її як "кримінальну" в розумінні Конвенції. Отже, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, в яких можливе застосування цієї санкції, необхідно дотримуватися всіх стандартів, прийнятих у кримінальному судочинстві. У даному випадку відсутність у законодавстві України процедури апеляційного оскарження постанови місцевого суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту стало підставою для прийняття ЄСПЛ рішення про порушення статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції, яка гарантує кожному, кого "суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, …право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку".

Таким чином, прецеденти ЄСПЛ органічно доповнюють конституційні гарантії прав і свобод людини в сфері кримінальної юстиції та здійснюють істотний різновекторний вплив на розвиток вітчизняного законодавства (кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого тощо) і практики його застосування. Обов’язковість прецедентів ЄСПЛ для України, а також їх динамічний характер вимагають проведення в подальшому чималого числа грунтовних наукових досліджень з метою виявлення "слабких місць" вітчизняної правової системи в указаній сфері та формулювання відповідних пропозицій щодо її вдосконалення.