Мазур М. В. Про співвідношення понять «джерело права» та «форма права» / М. В. Мазур // Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності: Матеріали міжнар. наук. конф. (26 жовт. 2007 р., м. Київ) / За ред. акад. АПрН України О.В. Скрипнюка. – Х.: Право, 2008. – С. 263-265.
Завантажити статтю у форматі DJVU >>>
Завантажити статтю у форматі PDF >>>
"Вічне" посилання на статтю у форматі PDF >>>
*Наведений нижче текст статті може мати незначні редакційні відмінності від опублікованого тексту, що міститься в наведених вище файлах у форматах DJVU та PDF
Про співвідношення понять «джерело права» та «форма права»
Мазур Микола Вікторович,
викладач кафедри теорії та історії держави і права
Луганського державного університету
внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка
Теорія джерел права з давніх часів становить предмет пильного наукового інтересу з боку правознавців, але й дотепер не втрачає своєї актуальності. Навпаки, саме сьогодні перед юридичною наукою постали завдання з’ясувати правову природу деяких нових джерел вітчизняного права (актів Конституційного Суду України, прецедентів Європейського суду з прав людини та ін.), визначити їх місце в правовій системі України, переосмислити системні зв’язки, що існують між джерелами права, тощо. Однак вирішення цих та інших проблем, що мають безпосередній «вихід на практику», а також вироблення цілісної системної концепції джерел вітчизняного права неможливе без ґрунтовного дослідження цілої низки суто теоретичних проблем, до числа яких можна віднести й невирішене дотепер питання щодо співвідношення понять «джерело права» і «форма права».
Як відомо, термін «джерело права» використовується в юриспруденції вже близько двох тисяч років – з часів Тіта Лівія, котрий назвав Закони ХІІ таблиць «джерелом усього публічного і приватного права». Але й до сьогодні правова наука не виробила єдиного підходу до визначення цього поняття, яке, на думку деяких сучасних правознавців, має метафоричний, образний характер і є досить багатозначним. Як наслідок, з’явилася велика кількість підходів до визначення смислу поняття «джерело права»: одні вчені виділяють матеріальне, ідеологічне, історичне і формально-юридичне значення цього поняття; другі – лише матеріальне і формальне; треті – широке (загальнофілософське) і вузьке (юридичне) тощо.
Таке розмаїття підходів очевидно обумовлене етимологічним значенням слова «джерело», яким позначається те, що дає початок чому-небудь, звідки постає, черпається щось; основа чого-небудь; вихідне начало (коли говорять про того або те, від кого або звідки довідуються про що-небудь). У будь-якому разі, саме багатозначність терміну «джерело права» свого часу послужила однією з підстав для пошуку альтернативного поняття. Так, ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть з’явилися перші спроби обґрунтувати необхідність заміни «джерела права» поняттям «форма права», під яким пропонувалося розуміти різні види права, що відрізняються за способом вироблення змісту норм. У радянський і пострадянський періоди ці спроби знайшли своє логічне продовження в тривалій і досить активній науковій дискусії.
У найбільш загальному вигляді сьогодні можна виділити принаймні дві протилежні точки зору щодо питання «джерело – форма» права.
Представники першої позиції наполягають на необхідності розрізнення цих термінів і доводять перевагу одного з них над іншим. Зазвичай мова при цьому йде, з одного боку, про розуміння під джерелом права або сукупності факторів, явищ і процесів, з яких береться, черпається право (які обумовлюють зміст права), або сили, що творить право; з іншого – про трактування форми права як правил, що були створені суспільством і схвалені державою через надання їм певної зовнішньої оболонки, а також захищені державним примусом (С.В. Бошно).
Сутність іншої точки зору полягає в прирівнюванні вказаних вище понять, охоплюючи спектр думок від тези про можливість лише умовного вживання їх як синонімів «для зручності» або «через данину традиції» (С.Ф. Кечекьян, Л.С. Галєснік) до повного ототожнення поняття «джерело права» у формально-юридичному сенсі з поняттям «зовнішня форма права». Представники даного підходу, відповідно, або доводять доцільність вживання одного з термінів при їх умовній рівності (наприклад, С.Л. Зівс надає перевагу «джерелу права», тоді як О.П. Шебанов – «формі права»), або наполягають на їх взаємозамінності (Б.М. Топорнін), або вважають можливим чи навіть необхідним вживання в науковому обігу складного терміну «джерело (форма) права» (А.М. Васильєв, Г.О. Христова).
На користь кожної з перелічених вище позицій правознавцями наводиться досить сильна аргументація, однак не дивлячись на їхню зовнішню суперечність, вони нерідко страждають одним недоліком – невиправданим звуженням змісту поняття «джерело права», що проявляється у зведенні його формально-юридичного значення до зовнішньої форми права чи взагалі у запереченні можливості вживання терміну «джерело права» у цьому сенсі.
На нашу думку, при розв’язанні проблеми, що є предметом даного дослідження, слід виходити з того, що поняття «джерело права» і «форма права» є самостійними і наділені своїм специфічним змістом, але водночас одне зі значень першого (формально-юридичне) частково збігається з другим у сенсі зовнішньої форми права. Втім, мова йде саме про «частковий збіг» указаних понять, а не їх ототожнення, оскільки будь-яка форма, як категорія філософська, завжди протиставляється змісту, хоча і знаходиться з ним у діалектичній єдності, у той час як поняття формально-юридичного джерела права повинно не просто підкреслювати єдність форми та змісту, а охоплювати їх сукупність (формально-юридичним джерелом права може вважати тільки те, що має, по-перше, певний нормативний правовий зміст, і, по-друге, офіційну зовнішню форму). Таким чином, при виборі між поняттями «джерело права» і «форма права» перевагу доцільно віддавати першому (якщо тільки мова не йде про конкретні проблеми правотворчості, наприклад, про вдосконалення форми деяких нормативно-правових актів), що обумовлюється його сутнісними ознаками та вдало підкреслює його інформаційну складову (формально-юридичним джерелом права є те, з чого суб’єкти права можуть почерпнути достовірну інформацію про зміст чинного права).
| 