Каталог статей

Ухвала від 12.05.2021. Яким рішенням (дорученням чи постановою) має визначатися слідчий? Чи може нова практика ВС застосовуватися тільки на майбутнє?

Wed, 12 May 2021 15:02:02 GMT

Ухвалою суддів Третьої судової палати ККС ВС передано на розгляд Об'єднаної палати (ОП) ККС ВС питання про відступ від висновку ОП, викладеного в постанові від 12 травня 2021 року у справі № 663/267/19, відповідно до якого "рішення про призначення (визначення) прокурора… та у разі необхідності групи прокурорів… обов`язково повинно прийматись у формі постанови…", відсутність якої або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів у кримінальному провадженні.

В ухвалі обгрунтовано подібність правовідносин, пов'язаних із визначенням прокурора та слідчого в кримінальному провадженні, висловлено думку, що визначення слідчого на підставі письмового доручення керівника органу досудового розслідування не порушує вимог закону і не тягне наслідків у вигляді визнання доказів недопустимими.

Крім того, в ухвалі обгрунтовано позицію, що ОП може відійти від попереднього висновку шляхом вказівки на те, що цей висновок слід застосовувати виключно до правовідносин, які виникли після оприлюднення відповідної постанови ВС в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Ухвала від 26.11.2019 про передачу на ВП для відходу від висновку щодо застосування ст .290 КПК (відкриття матеріалів і доказів)

Tue, 15 Oct 2019 16:06:05 GMT

Колегія суддів ККС ВС вирішила передати кримінальне провадження до ВП ВС для відступу від висновків ВСУ та ВП ВС щодо застосування ст. 290 КПК. Грунтуючись на аналізі практики ЄСПЛ та національного законодавства, колегія суддів запропонувала зробити інший висновок щодо застосування ст. 290 КПК в частині відкриття процесуальних документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання).

Постанова від 09.12.2020. Чи є склад ст. 176, 361 КК при продажі тв-приставок, налаштованих на перегляд нелегальних трансляцій тв-програм в Інтернеті?

Wed, 09 Dec 2020 18:14:30 GMT

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 361 КК України, охоплює не будь-які дії, що призвели витоку, втрати, підробки, блокування інформації, спотворення процесу обробки інформації або до порушення встановленого порядку її маршрутизації, натомість кримінальна відповідальність за цією статтею настає виключно, якщо такі наслідки настали в результаті несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп`ютерів), автоматизованих систем, комп`ютерних мереж чи мереж електрозв`язку. При цьому під несанкціонованим втручанням в роботу мереж електрозв`язку слід розуміти будь-які вчинені без згоди власника відповідної мережі чи службових осіб, на яких покладено забезпечення її нормальної роботи, дії, внаслідок яких припиняється (зупиняється) робота мережі електрозв`язку або відбуваються зміни режиму цієї роботи.

У цьому кримінальному провадженні Верховний Суд дійшов висновку, що обвинувальний акт не містив відомостей про те, що обвинувачений вчинив несанкціоноване втручання в роботу мереж електрозв`язку, тобто в роботу комплексу технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням. Фактично ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він продав дві телевізійні приставки, які були заздалегідь налаштовані на перегляд трансляцій телеканалів «Футбол 1» і «Футбол 2», що знаходяться хоча й у нелегальному, але вільному доступі в мережі Інтернет. Відомостей про те, хто та в який спосіб забезпечив таку нелегальну ретрансляцію програми мовлення вказаних телеканалів у мережі Інтернет обвинувальний акт не містить, як не містить і відомостей про те, що ОСОБА_1 діяв з цією особою (чи особами) у співучасті.

Верховний Суд також погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 176 КК. При цьому Верховний Суд звернув увагу на те, що здійснений потерпілою особою розрахунок завданої шкоди, в основу якого покладено вартість невиключних суміжних прав на ретрансляцію вказаних програм мовлення строком на один місяць, є некоректним і не грунтується на обставинах висунутого обвинувачення.

Постанови від 03.02.2021. Стандарт доказування "поза розумним сумнівом"

Wed, 03 Feb 2021 15:02:22 GMT

У постанові вказується, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак з урахуванням доводів касаційних скарг він має з’ясувати, чи навели суди нижчих інстанцій належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки з посиланням на досліджені докази.

Також у цій постанові Верховний Суд, спираючись на свою попередню практику, визначив, що означає стандарт доказування "поза розумним сумнівом". Окрім іншого, у постанові зазначено, що "суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи".

Спирачись на ці загальні стандарти, у справі № 761/7897/18 Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не навів достатніх і переконливих мотивів відхилення доводів сторони захисту, які стосувалися очевидної невідповідності між обставинами, які суд першої інстанції визнав встановленими, і показаннями одного з ключових свідків події, для виключення сумніву в тому, що потерпілий випав саме з того автобуса, яким керував обвинувачений. Натомість у справі № 504/1755/15-к Верховний Суд залишив без змін обвинувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, оскільки суди навели належне обгрунтування свого висновку про винуватість обвинуваченого, а також надали розумне пояснення всім істотним неузгодженостям у доказах.

Окрема думка від 27.01.2021. Чи підлягає апеляційному оскарженню ухвала слідчого судді про повернення клопотання учасника кримінального провадження?

Wed, 27 Jan 2021 17:56:10 GMT

У цьому провадженні на розгляд об`єднаної палати було передано питання питання про те, чи можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчих суддів про повернення клопотань, поданих у межах передбачених КПК України процедур за умови, що відповідні процедури прямо не передбачають можливості повернення таких клопотань взагалі або з певних підстав.

Рішення про передачу провадження на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду було ухвалено одноголосно, але я мав окрему думку щодо мотивів такої передачі. На відміну від більшості суддів, я вважаю, що такі ухвали підлягають апеляційному оскарженню.

Постанова від 20.01.2021. Чи є караним за ч. 2 ст. 389 КК ухилення від покарання, призначеного не вироком суду, а ухвалою?

Wed, 20 Jan 2021 15:43:39 GMT

У постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2012 року (провадження №5-1кс12) було зроблено висновок, що «[з]а змістом частини 2 статті 389 Кримінального кодексу України суб’єктом цього злочину може бути лише особа, засуджена до громадських чи виправних робіт, тобто така, якій одне з цих покарань було призначено вироком суду, а не та, яка відбуває це покарання на підставі інших судових рішень». У 2016 році цю норму було викладено в новій редакції.

Отже колегія суддів вирішувала у цьому провадженні два питання:

1) Чи настає кримінальна відповідальність за ухилення від відбування покарання особою, якій таке покарання було призначено не вироком суду, а ухвалою суду в результаті заміни раніше призначеного вироком покарання, відповідно до нової редакції ч. 2 ст. 389 КК України?

2) Чи повинна колегія суддів передати кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права в ситуації, коли ця норма права зазнала істотних змін?

Постанова від 20.01.2021. Право на ефективний захист: суди не розглянули заяву обвинуваченого про неналежний захист адвокатом

Wed, 20 Jan 2021 15:43:13 GMT

Обвинувачений в суді першої інстанції двічі заявив відвід захиснику. Формально вирішивши це питання за правилами, передбаченими статтями 78, 80, 81 КПК України, суд першої інстанції проігнорував той факт, що названа заява про відвід захисника по суті була заявлена з підстав неефективності правової допомоги. При цьому суд мав взяти до уваги, що обвинувачений може не мати достатньо правових знань для того, щоб розрізняти процедури вирішення заяв про відвід захисника та про відмову чи заміну захисника. Тим не менше, суд першої інстанції не роз’яснив обвинуваченому різницю між цими процесуальними процедурами, не спробував з’ясувати більш детально у обвинуваченого та/чи його захисника, чи вживає захисник достатніх заходів для здійснення ефективного захисту.

Визнаючи доводи касаційної скарги засудженого щодо порушення його права на захист обґрунтованими, Верховний Суд разом з тим зазначає, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями перевіряти ефективність обраної адвокатом лінії захисту, так само не наділені таким правом і суди нижчих інстанції. Проте, суд касаційної інстанції наділений правом перевірити чи надали суди першої та апеляційної інстанції засудженому можливість належним чином реалізувати своє право на захист. Верховний Суд наголошує, що звичайно не можна вимагати від адвоката, щоб він прибував до підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого, за кожною його вимогою, тим не менше захисник має вжити достатніх заходів для того, щоб зустрітися із підзахисним, проконсультувати його та обговорити лінію захисту.

Ухвала від 15.07.2020 про передачу на ОП ККС ВС. Декларація про готовність об'єкта до експлуатації не є офіційним документом за ст. 358, 366 КК

Wed, 15 Jul 2020 05:00:53 GMT

Справу передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Як зазначено в ухвалі, сам по собі факт заповнення і подання декларації про готовність об’єкта до експлуатації не спричиняє та нездатне спричинити наслідки правового характеру в розумінні примітки до ст. 358 КК, оскільки її може бути повернуто замовнику, тоді як здатність спричинити наслідки правового характеру для декларації про готовність об’єкта до експлуатації законодавством пов’язується не з фактом її подання в межах відповідної адміністративної процедури, а фактом її реєстрації відповідним органом. Зокрема, п. 13 Порядку прямо і недвозначно вказує на те, що підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об’єкт необхідних для його функціонування ресурсів — води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об’єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього є саме «зареєстрована декларація».

Отже, до моменту реєстрації в установленому законом порядку декларація про готовність об’єкта до експлуатації не має всіх ознак офіційного документа в розумінні статей 358 чи 366 КК. Цей висновок повністю узгоджується з логікою законодавця, який окремо передбачив адміністративну відповідальність за наведення недостовірних даних у декларації про готовність об’єкта до експлуатації (у цьому явно не було би потреби, якби законодавець вважав, що такі дії охоплюються складами злочинів, передбачених ст. 358 або 366 КК).

Об'єднана палата ККС ВС частково погодилася з позицією колегії суддів.

Ухвала ВС від 09.06.2020. Неконституційність ст. 368-2 КК в редакції 2015 р. не призвела до перегляду вироку за злочин, вчинений у 2011 р.

Tue, 09 Jun 2020 18:38:49 GMT

Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою сторони захисту на судові рішення про відмову в задоволенні заяви про перегляд вироку суду за виключними обставинами у зв'язку з тим, що Рішенням Конституційного Суду України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 ст. 368-2 КК була визнана неконституційною.

При цьому Верховний Суд погодився з висновками судів нижчих інстанцій, що диспозиція цієї кримінально-правової норми станом на час вчинення злочину та станом на час визнання її неконституційною була кардинально різною. Таким чином, у цьому кримінальному провадженні діяння особи, які були вчинені у 2011 році не перестали бути кримінально-караними, оскільки з часу внесення змін до ст. 368-2 КК у 2015 році вони охоплювалися ст. 190 КК.

Постанова ВС від 03.06.2020. Щодо можливості застосування ст. 369-2 КК в період, коли примітка містила посилання на нечинний закон

Wed, 03 Jun 2020 18:38:00 GMT

У цьому кримінальному провадженні Верховний Суд розглянув скаргу сторони захисту щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції ст. 369-2 КК України у зв`язку з тим, що на час вчинення дій, які ставилися ОСОБА_1 у провину (8 вересня 2016 року), пункти 1-3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», до яких відсилає примітка до ст. 369-2 КК України у редакції Закону України № 770-VIII від 10.11.2015, втратили чинність у зв`язку з набранням чинності та введенням у дію Закону України «Про запобігання корупції».

Об'єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду підтримала такий висновок у постанові від 29.03.2021 у справі № 554/5090/16-к

Постанова палати ККС ВС від 02.06.2020. Чи підлягає кваліфікації за ч.3 ст. 185 КК крадіжка, поєднана з проникненням до телекомунікаційного колодязя?

Tue, 02 Jun 2020 18:38:47 GMT

Касаційний кримінальний суд, розглядаючи справу у складі Другої судової палати, зробив такий висновок щодо застосування норм права:

Крадіжку чужого майна, поєднану з проникненням до колодязя ККЗ (телекомунікаційного колодязя), слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК як крадіжку, поєднану з проникненням до іншого приміщення.

Постанова ОП ККС ВС від 01.06.2020. Яка норма КК підлягає застосуванню, якщо злочин вчинено після постановлення вироку і до набрання ним чинності?

Mon, 01 Jun 2020 16:18:27 GMT

У цьому кримінальному провадженні особу було засуджено за злочин, який було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до набрання ним законної сили, при цьому вирок місцевого суду було скасовано апеляційним судом в частині призначеного покарання. У зв'язку з цим постало питання про те, який з принципів визначення остаточного покарання підлягає застосуванню в такій ситуації - за сукупністю злочинів (ч 4 ст. 70 КК) чи за сукупністю вироків (ст. 71 КК). Об'єднана палата Касаційного кримінального суду дійшла висновку, що в такому випадку застосовується принцип визначення остаточного покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК).

Постанова ВС від 20.03.2019. За якою статтею кваліфікувати ухилення від відбування покарання на підставі угоди: за ст. 389, 390 КК чи за ст. 389-1 КК?

Wed, 20 Mar 2019 18:56:45 GMT

Застосування системного й логічного способів тлумачення вказує на те, що ухилення від відбування покарання, призначеного судом на підставі угоди, не можна розглядати як умисне невиконання засудженим угоди про примирення або про визнання винуватості в розумінні ч. 5 ст. 476 КПК України та ст. 389-1 КК України. Натомість відповідне діяння підлягає кваліфікації за відповідною частиною ст. 389 або ст. 390 КК України, а у випадку втечі з місця позбавлення волі або з-під варти - за ст. 393 КК України.

Ухвала ВС від 03.02.2020 щодо порядку оскарження ухвали слідчого судді, суду про внесення виправлень у судове рішення

Mon, 03 Feb 2020 18:56:46 GMT

Оскарження ухвали про внесення виправлень у судове рішення має здійснюватися в тому ж порядку, як і виправленого судового рішення, у тому числі з урахуванням інстанції суду, який прийняв таке рішення. Аналогічний висновок необхідно зробити й щодо ухвали про відмову у внесенні виправлень. Дотримання відповідного порядку оскарження може бути поєднане із наявністю відповідних обмежень права на оскарження тих чи інших судових рішень, крім випадків, коли суд при постановленні ухвали про внесення виправлень у судове рішення вийшов за межі наданих йому законом повноважень.

Ухвала ВС від 03.03.2020. Дії апеляційного суду в разі смерті особи, щодо якої було ухвалено виправдувальний вирок судом першої інстанції

Tue, 03 Mar 2020 18:36:37 GMT

У разі смерті особи, щодо якої судом першої інстанції було постановлено виправдувальний вирок, до завершення процедури апеляційного перегляду апеляційний суд закриває кримінальне провадження, не скасовуючи виправдувальний вирок.

Постанова ВС від 26.02.2020 щодо застосування т.з. "Закону Савченко" на стадії касаційного перегляду

Wed, 26 Feb 2020 18:08:18 GMT

У цій постанові зроблено висновок, що у випадку скасування касаційним судом вироку суду першої інстанції та/або вироку чи ухвали суду апеляційної інстанції щодо злочину, який вчинено до 20 червня 2017 року включно, період перебування особи в місцях позбавлення волі чи в установах попереднього ув’язнення (для участі в цьому кримінальному провадженні):

- з дня набрання вироком суду першої чи апеляційної інстанції законної сили і до дня ухвалення відповідної постанови Верховним Судом вважається періодом відбування покарання на підставі вироку суду, що набрав законної сили, і не є попереднім ув’язненням, а тому положення ч. 5 ст. 72 КК (у редакції від 26 листопада 2015 року) не підлягають застосуванню до цього періоду;

- з дня скасування Верховним Судом вироку суду першої інстанції та/або вироку чи ухвали суду апеляційної інстанції і до дня набрання вироком законної сили за результатами нового розгляду в суді першої та/або апеляційної інстанцій підлягає зарахуванню у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції від 26 листопада 2015 року).

Постанова ККС ВС від 11.02.2020. Твердження про винуватість особи в ухвалі про закриття провадження порушило принцип презумпції невинуватості

Tue, 11 Feb 2020 18:13:58 GMT

У цій справі суд апеляційної інстанції скасував обвинувальний вирок і закрив кримінальне провадження у зв'язку з закінченням строків давності, при цьому апеляційний суд, не надавши відповідь на доводи апеляційної скарги сторони захисту, зазначив, що вина особи встановлена. Як зазначив Верховний Суд, у цій справі в суді першої інстанції відбувся розгляд кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення, але обвинувальний вирок не набрав законної сили і підлягав апеляційному перегляду за апеляційною скаргою сторони захисту, яка заперечувала винуватість обвинуваченого. Саме тому категоричні висловлювання апеляційного суду щодо доведеності винуватості особи за відсутності належної оцінки доводів апеляційної скарги вказують на такі недоліки апеляційної процедури, які становлять порушення принципу презумпції невинуватості.

ОКРЕМА ДУМКА до постанови ОП ККС ВС від 27.01.2020 щодо апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про передачу арештованого майна до АРМА

Mon, 27 Jan 2020 18:34:13 GMT

Предметом розгляду об`єднаної палати в цьому кримінальному провадженні було питання про те, чи підлягає апеляційному оскарженню ухвала слідчого судді, якою вирішено питання про передачу майна, яке визнане речовим доказом, в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Об'єднана палата вирішила, що така ухвала слідчого судді оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Я не погодився в таким рішенням з мотивів, наведених в окремій думці.

Постанова ОП ККС ВС від 03.02.2020. Не всі рішення підлягають перегляду за нововиявленими обставинами і суд може відмовити у відкритті провадження

Mon, 03 Feb 2020 16:58:00 GMT

У цій справі об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зробила два висновки:

1. Положення ч.1 ст. 459 КПК слід розуміти як такі, що передбачають можливість перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень, що набрали законної сили та якими завершено розгляд кримінального провадження по суті в суді відповідної інстанції. Перегляд за нововиявленими обставинами ухвал слідчого судді, а також рішень суду апеляційної інстанції щодо таких ухвал, кримінальним процесуальним законодавством не передбачений.

2. Положення ч. 2 ст. 464 КПК про те, що «суддя … вирішує питання про відкриття кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами», слід розуміти як такі, що надають судді повноваження перевірити наявність підстав для відкриття провадження за нововиявленими обставинами та ухвалити рішення про відкриття такого провадження або відмову у його відкритті.

Постанова ВС від 19.11.2019. Вирок суду на підставі угоди не має преюдиціального значення при розгляді кримінального провадження щодо іншої особи

Tue, 19 Nov 2019 18:42:10 GMT

У цій справі Верховний Суд зробив висновок, що обставини, встановлені вироком суду на підставі угоди про визнання винуватості або про примирення, не можуть мати преюдиціального значення при розгляді кримінального провадження щодо іншої особи.

Окрім іншого, Верховний Суд послався на рішення Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14), де останній підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила - обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди.